33

Вони повзли вузьким бетонним жолобом. Позаду, в глибині ангара, все ще лунали постріли, але вони ставали глухими, наче з іншого світу. Кароліна важко дихала попереду, її коліна здиралися об бетон, але вона не зупинялася.

— Швидше, Софі! Якщо вони перекриють вихід до колектора, ми застрягнемо тут, як щури! — прохрипіла Кароліна.

Софія не відповідала. Вона міцно стискала в одній долоні флешку з зізнанням Артема, а в іншій — холодний ключ на ланцюжку. Ці два предмети були її новими координатами. Її новою віссю абсцис і ординат.

Нарешті попереду замаячіло слабке сіре світло. Це був вихід до покинутої дренажної системи, що вела прямо до Дніпра. Кароліна штовхнула іржаві ґрати, і вони обоє вивалилися на мокру траву біля самої води.

Нічне повітря здалося Софії крижаним. Вона впала на коліна, важко хапаючи ротом туман.

— Де човен? — Софія підняла голову. Її обличчя було вимазане сажею та кров’ю, очі світилися нездоровим, лихоманковим блиском.

— Там, під вербами, — Кароліна вказала на темний силует моторки. — Мій зв’язковий мав залишити його там.

Кароліна підійшла до води, але раптом завмерла. Вона повільно обернулася до Софії, і в її погляді з’явилося щось нове. Щось, чого Софія не помічала раніше під маскою жертви та коханки.

— Софі... віддай мені флешку. І ключ.

Софія повільно піднялася з колін. Вона витерла брудну щоку рукою, не зводячи очей з Кароліни. — Ти теж у системі, так? Ти не просто «коханка Максима». Ти — страховий поліс «Астреї» на випадок, якщо Артем вийде з-під контролю.

Кароліна дістала з-за пояса маленький витончений револьвер. — Я кохала Максима, Софі. Це єдина правда в моєму житті. Але «Астрея» обіцяла мені, що він буде жити, доки я працюю на них. Артем думав, що він найрозумніший адвокат у країні, але він був лише пішаком, якого я мала контролювати. Його почуття до тебе... вони все зіпсували. Вони зробили його слабким.

— Ти була приставлена до нього, щоб стежити? — Софія зробила крок вперед, ігноруючи дуло пістолета. — Тоді скажи мені: Максим справді в клініці? Чи Артем просто хотів, щоб я в це вірила?

— Максим у «Білій Вежі». Це закритий об’єкт Фонду під Житомиром, — Кароліна зробила крок назустріч, її голос тремтів. — Дай мені ці документи. Я обміняю їх на його свободу. Нам обом це потрібно, Софі! Тобі — щоб зникнути, мені — щоб врятувати того, хто ще може дихати.

Софія подивилася на флешку. Потім на Кароліну. — Артем сказав, що я — найкращий розрахунок, який він завалив. Знаєш, чому? Тому що він вірив у мою здатність прощати. Але він помилився. Я більше не прощаю.

Раптом з боку ангара почувся потужний вибух. Нічне небо забарвилося в оранжевий колір. Ударна хвиля пройшлася по воді, змушуючи верби схилитися до самої землі.

— Це був «Оріон»... — прошепотіла Кароліна, на мить відвівши погляд на заграву.

Цієї секунди Софії вистачило. Вона не кинулася на Кароліну. Вона кинулася у воду.

Холод Дніпра обпік тіло, наче тисячі голок. Софія пірнула глибоко, відчуваючи, як течія підхоплює її. Над головою пролунало два постріли — Кароліна стріляла навмання в темну воду.

Софія пливла, доки легені не почали розриватися. Коли вона нарешті випірнула за сотню метрів нижче за течією, берег з ангаром уже був далеко. Вона бачила тільки вогонь, що пожирав будівлю, де залишився Артем, Андрій і все її минуле життя.

Вона вилізла на берег біля старої баржі. Її трясло від холоду, одяг прилип до тіла, але пальці все ще стискали метал і пластик.

Вона дістала телефон, який дивом залишився працювати в герметичній кишені. Один пропущений виклик. Номер не визначено.

Софія натиснула «передзвонити».

— Алло? — її голос був схожий на хрип пораненого вовка.

— Софіє? — на тому кінці дроту почувся голос, який вона не чула п'ять років. Голос її батька, Віктора Бережного. — Ти знайшла формулу?

Софія заплющила очі, притискаючись лобом до холодної сталі баржі. — Тату... ти живий?

— У цьому рівнянні немає живих і мертвих, доню. Є тільки ті, хто володіє кодом. Твій адвокат зіграв свою роль. Тепер прийшов час для справжньої математики. Їдь до «Білої Вежі». Я чекаю на тебе там.

Зв'язок обірвався.

Софія піднялася на ноги. Вона більше не була жертвою адвокатів чи дружиною монстрів. Вона була Бережною. І в її руках була зброя, потужніша за будь-який пістолет. Вона знала, що робити.