32

Світло автомобільних фар було настільки потужним, що біла хмара газу перетворилася на сяючу непроникну стіну. Ангар, який щойно був полем особистої битви, став пасткою. Софія відчувала, як легені печуть від нестачі кисню, а серце калатає об ребра, наче впійманий звір.

Артем міцніше притиснув її до себе. Його дихання було важким, а рука, що тримала її за талію, помітно тремтіла від втрати крові, але в його погляді не було страху. Тільки крижана концентрація.

— Софі, слухай мене дуже уважно, — прошепотів він їй прямо у вухо, перекриваючи ревіння двигунів надворі. — Газ зараз почне розсіюватися через відчинені ворота. У них тепловізори та протигази. Моя зброя все ще марна, як і їхня, поки концентрація аргону висока, але це триватиме не більше хвилини.

— Що нам робити? — Софія вчепилася в його закривавлене плече, ігноруючи огиду до його минулого. Зараз існували тільки вони двоє проти невидимої загрози.

— Об’єкт А-01! — пролунав посилений динаміком голос, від якого по спині поповз холод. Голос належав не Андрію. Це був металевий, позбавлений емоцій тон людини, для якої вбивство — лише рядок у звітності. — Ви порушили умови контракту. Видайте ціль і отримайте шанс на швидкий вирок. У вас десять секунд.

Артем подивився на ворота, де крізь туман проступали темні силуети людей у повному екіпіруванні. Потім він перевів погляд на Софію.

— Я не віддам тебе їм, — сказав він, і в цьому не було адвокатського пафосу. Це була констатація факту. — У кишені мого піджака — ключ від банківської комірки в Цюриху. Там оригінали розрахунків твого батька. Максим вкрав їх перед тим, як його... як я дозволив їм його забрати. Це твій спадок, Софі. Твоя свобода від усіх нас.

— Чому ти кажеш це зараз? — Софія відчула, як до очей знову підступають сльози. — Ти ж збирався використати їх як важіль впливу!

— Я збирався, — він гірко посміхнувся, витираючи кров з обличчя. — Але математика любові виявилася складнішою за юриспруденцію. Я не зміг вирахувати момент, коли твоє життя стане важливішим за мою перемогу.

Раптом знизу пролунав постріл. Один, чіткий і різкий. Газ вивітрився достатньо, щоб кисень повернув вогню його силу. Це стріляв один із «чистильників» — просто для перевірки.

— Час вийшов, — прошепотів Артем.

Він різко штовхнув Софію за масивний залізний щит розподільника повітря. — Кароліно! Відкривай шлюз! Зараз! — закричав він у темряву ангара.

З іншого боку приміщення почувся гуркіт металу — Кароліна виконала наказ. Софія бачила, як Артем випростався на повний зріст. Він не намагався стріляти. Він дістав із кишені запальничку і підняв її вгору.

— У системі все ще достатньо залишків газу, щоб влаштувати об’ємний вибух, якщо я дам іскру! — крикнув Артем у бік воріт. — Один крок — і ми всі злетимо в повітря разом із вашими архівами!

«Чистильники» завмерли. Це був блеф. Софія знала це — аргон не горить. Але вони не знали, який саме газ вона пустила в труби. Вона бачила, як Артем повільно відступає до неї, тримаючи великий палець на кришці запальнички. Його обличчя було блідим, як папір.

— Софі, повзи до шахти, — прошепотів він, не обертаючись. — Я за тобою.

Вона почала повільно відповзати в тінь, але раптом помітила рух знизу. Андрій. Він прийшов до тями. Він лежав біля колони, дивлячись на них обох з ненавистю, яка випалювала все навколо. В його руці все ще був пістолет.

Андрій не цілився в Артема. Він наводив зброю прямо в спину Софії.

— Якщо не мені... то нікому... — прохрипів він.

Артем помітив це за секунду до пострілу. — Софі, вниз!

Він не просто крикнув. Він кинувся вперед, закриваючи її своїм тілом у той самий момент, коли ангар розірвав звук пострілу. Але стріляв не Андрій.

Куля прилетіла з боку воріт. «Астрея» вирішила не чекати.

Артем здригнувся, його тіло напружилося, і він повільно почав осідати на металеву підлогу містка. Софія підхопила його, відчуваючи, як її руки миттєво стають мокрими і гарячими від його крові.

— Ні... ні-ні-ні! — закричала вона, притискаючи його голову до своїх грудей. — Артеме, ти не можеш! Ти ж сказав, що ми вийдемо!

— Розрахунок... похибка... — він намагався дихати, але з його рота виходила лише кривава піна. Його пальці востаннє стиснули її руку. — Живи, Софі. За нас усіх.

В ту ж мить ангар заповнили звуки нових пострілів. «Астрея» почала повну зачистку. Кароліна виникла поруч із Софією, силоміць відтягуючи її від Артема.

— Він мертвий, Софі! Нам треба йти! — кричала вона, тягнучи її до люка.

Софія подивилася на Артема, що лежав у світлі прожекторів — її кат, її рятівник, її найбільша помилка і її єдине справжнє кохання. Вона стиснула флешку в руці так міцно, що пластик врізався в шкіру.

— Я знищу їх усіх, Артеме, — прошепотіла вона, і в її очах більше не було сліз. Тільки порожнеча, яку неможливо заповнити жодними цифрами. — Я знайду твого брата. І я закінчу це рівняння.

Вона дозволила Кароліні затягнути себе в темряву шахти якраз за мить до того, як місток, на якому вони стояли, розлетівся від черги з автомата.