29

Андрій зробив крок із тіні, і світло одинокої лампи вихопило його обличчя. Шрам на скроні був свіжим, багряним, він стягував шкіру, роблячи його посмішку постійним оскалом. Він тримав пістолет впевнено, націливши його в груди Артема, але його очі — гарячкові, налиті кров'ю — не зводилися з Софії.

— Андрію, опусти зброю, — голос Артема пролунав дивно спокійно, майже буденно. Він не дивився на пістолет. Він продовжував дивитися на Софію, наче намагаючись передати їй якусь формулу порятунку одним лише поглядом. — Ти ж знаєш, що Фонд не пробачає самодіяльності.

— Фонд? — Андрій хрипко засміявся. — Фонд зараз зайнятий підчищенням хвостів після твоїх "успішних" судів, братику. Поки ти грав у кохання з моєю дружиною, я домовлявся з тими, хто стоїть над Маргаритою. Ти думав, що ти — головний чистильник? Ти всього лише породистий пес, якого спустили з повідка, щоб він приніс тапочки.

Софія відчула, як холодний піт стікає по спині. Вона перевела погляд на Артема. — Це правда? — прошепотіла вона. — Ви... ви обоє працюєте на одних і тих самих людей?

— Софі, не слухай його, — Артем нарешті зробив крок до неї, але зупинився, коли Андрій звела курок. Звук металевого клацання в тиші ангара пролунав як вирок.

— А чому б їй не послухати? — Андрій нахилив голову набік. — Розкажи їй, Артеме. Розкажи, як ти особисто підписував наказ про "евакуацію" свого брата Максима. Як ти зачистив його майстерню, щоб не залишилося жодного сліду його розрахунків. Софія ж любить цифри... Розкажи їй, скільки коштувала лояльність Фонду?

Артем мовчав. Його обличчя перетворилося на кам'яну маску. Софія бачила, як на його шиї пульсує жила.

— Максим хотів вивести Софію і її батька з гри ще п'ять років тому, — раптом виплюнув Андрій, наближаючись до краю платформи. — Він був ідеалістом. Він кохав Кароліну і хотів врятувати Бережних. Але Артем... Артем вирахував, що жива Софія принесе більше дивідендів у майбутньому. Він не вбив Максима, Софі. Він зробив щось гірше. Він здав його в "Астрею" як піддослідного для їхньої нової стратегії.

Кароліна, яка досі сиділа на підлозі, раптом підхопилася. — Ти брешеш! — закричала вона. — Артем обіцяв, що Максим у безпеці! Він сказав, що його вивезли за кордон!

— У безпеці? — Андрій глянув на неї з огидою. — Кароліно, ти завжди була лише приманкою. Артем використав твою любов до свого брата, щоб тримати тебе на гачку всі ці роки. Максим помер у підвалах Фонду через три місяці після того, як Артем отримав свій код A-01.

Софія відчула, як її нудить. Кожен дотик Артема, кожне його "я тебе врятую" тепер здавалося частиною довгострокового інвестиційного плану. Вона подивилася на свої руки — ті самі руки, якими вона обіймала його кілька годин тому.

— Артеме... скажи, що це брехня, — її голос був ледь чутним. — Скажи, що шрам — це просто прикриття. Скажи, що ти не знав про смерть брата.

Артем нарешті підняв очі. У них не було виправдань. Тільки та сама холодна розрахункова печаль. — Я знав, що він не виживе, Софі. Але якби я не підписав ті папери, вони б убили і тебе, і твого батька ще тоді. Я вибрав менше зло. Я вибрав твою можливість жити.

— Ти вибрав свою кар'єру! — закричав Андрій і навів пістолет прямо в обличчя Артема. — Але сьогодні математика закінчується. Сьогодні залишається тільки біологія.

В цей момент Софія помітила те, чого не бачив Андрій, засліплений люттю. Внизу, в тінях між контейнерами, майнули червоні точки лазерних прицілів. Це не була поліція. Це були "чистильники" Фонду, про яких згадувала Кароліна.

Вони не прийшли рятувати когось одного. Вони прийшли закрити об'єкт.

— Андрію, ззаду! — крикнула Софія, сама не знаючи, навіщо вона це робить.

Перший постріл розірвав тишу. Але він був не зверху. Артем миттєво зреагував — він не кинувся на Андрія. Він кинувся на Софію, збиваючи її з ніг і закриваючи своїм тілом.

Вони покотилися по металевій підлозі якраз у ту мить, коли черга з автомата прошила стелаж, за яким вони щойно стояли. Папери, архіви, секрети Мельниченків — усе це розлетілося в повітрі білими пластівцями, наче сніг посеред пекла.

— Униз! До вантажного ліфта! — прохрипів Артем їй у вухо.

Він схопив її за руку, тягнучи за собою. Софія бачила, як Андрій відстрілюється, ховаючись за масивною колоною. Кароліна зникла в темряві — можливо, вона знала інший вихід.

— Чому ти рятуєш мене?! — крикнула Софія, коли вони заскочили в іржаву кабіну ліфта. — Якщо я — твій проект, то проект провалився!

Артем натиснув важіль, і ліфт здригнувся, починаючи повільний спуск. Він притис її до стіни, важко дихаючи. Його обличчя було всього в кількох сантиметрах від її.

— Бо в моєму рівнянні була одна похибка, про яку Андрій не знає, — він дивився їй прямо в очі, і в цьому погляді не було ні краплі професійного адвоката. — Я справді підписав ті папери. І я справді ненавиджу себе за це щосекунди. Але ти — не проект, Софі. Ти — моя єдина причина не стати таким, як вони.

Ліфт зупинився. Двері зі скрипом розійшлися. На першому поверсі, прямо перед ними, стояло троє чоловіків у чорному. Без емоцій. Без слів.

Один із них підняв рацію: — Об'єкт A-01 та ціль ідентифіковані. Приступаємо до ліквідації.