26

Софія стояла посеред своєї нової студії. Тут було багато світла, пахло свіжою фарбою та кавою. На стіні замість дипломів Андрія тепер висіли оригінальні креслення її батька — ті самі, що колись вважалися втраченими. Володимир Миколайович знову почав малювати, і хоча його руки іноді тремтіли, очі світилися забутим азартом.

Вона підійшла до столу і побачила невеликий пакунок, загорнутий у грубий папір. На ньому не було адреси відправника — лише її ім'я, написане знайомим, розмашистим почерком.

Софія розірвала обгортку. Всередині лежала логарифмічна лінійка. Але не та стара, зламана чи закривавлена. Це була абсолютно нова модель, виготовлена з рідкісного темного дерева з гравіюванням на торці: «Рівняння завжди має розв'язок. Потрібно лише правильно вибрати точку відліку».

— Софі, ти бачила? — у кабінет увійшов Артем. Він виглядав втомленим, але в його погляді, коли він дивився на неї, все ще палахкотів той самий вогонь, що й у ніч на мосту.

Він помітив лінійку в її руках і нахмурився. — Знову? Це вже третя за тиждень.

— Він живий, Артеме, — тихо сказала Софія, проводячи пальцем по гладкому дереву. — Андрій не міг просто так зникнути. Ці посилки — це його спосіб сказати, що він спостерігає.

— Або це спосіб Віктора Петровича тримати нас у напрузі, — Артем підійшов ближче, зупинившись на відстані витягнутої руки. Він поважав ту дистанцію, яку Софія встановила між ними після тієї ночі. — Поліція закрила справу через відсутність тіл, але я продовжую шукати.

Софія відклала лінійку. — Не треба. Якщо вони хочуть вважатися мерцями — нехай. Мені байдуже, де вони. Головне, що вони більше не мають влади над нами.

Вона підняла погляд на Артема. Між ними все ще висіла та невисловлена напруга — суміш вдячності, пристрасті та болю. — Ти сьогодні знову залишаєшся допізна?

— Треба закінчити аудит «Норд-Стар», — Артем ледь помітно посміхнувся. — Левицький намагається вивести активи через підставні фірми в Панамі. Він не зрозумів мого попередження.

— Ти надто багато працюєш, Артеме. Ніка вранці запитувала, чому «дядько адвокат» перестав привозити їй морозиво.

Артем завмер. Це було перше згадування про Ніку в контексті їхніх стосунків за довгий час. — Я не хотів... заважати тобі будувати новий світ. Я думав, моя присутність нагадує тобі про те, що ти хочеш забути.

Софія зробила крок вперед, долаючи ту саму невидиму межу. Вона відчула тепло, що виходило від нього, і її серце знову збилося з ритму. — Ти не нагадуєш мені про біль, Артеме. Ти нагадуєш мені про те, що я вижила. А щодо тієї ночі... я не хочу її забувати. Я просто намагаюся навчитися жити з нею.

Вона поклала руку йому на груди, відчуваючи, як прискорюється його серцебиття. — Можливо, сьогодні ввечері ти все ж таки заїдеш за морозивом?

Артем накрив її долоню своєю. Його пальці були гарячими, а погляд — таким відвертим, що у Софії перехопило подих. — Одне морозиво для Ніки... і пляшка вина для її мами?

— Домовилися, — прошепотіла вона.

Коли Артем вийшов, Софія повернулася до вікна. Вона дивилася на вулицю, де вже запалювалися вечірні вогні. На протилежному боці дороги, біля старого газетного кіоску, стояв чоловік у глибокому капюшоні. Він не рухався, просто дивився в бік її вікон.

Софія примружилася, намагаючись розгледіти обличчя, але в ту ж мить чоловік розвернувся і зник у натовпі.

Вона відчула, як по спині пробіг холодок. Математика вчила її, що ніщо не зникає безслідно. Енергія просто переходить з одного стану в інший. Андрій Мельниченко перестав бути її чоловіком, але він перетворився на привида, який тепер буде переслідувати її в кожній цифрі, у кожній тіні.

Вона підійшла до сейфа і дістала звідти невелику флешку — ту саму, яку Кароліна знайшла останньою. На ній було лише одне відео. Софія вагалася тиждень, перш ніж зважилася його подивитися.

Вона вставила флешку в ноутбук. На екрані з’явився Андрій. Це було записано за день до його «суїциду» в СІЗО. Він виглядав жахливо, але в його погляді була дивна ясність.

— Софі... якщо ти це бачиш, значить, я зробив свій вибір, — говорив він тихо. — Я знаю, що ти ніколи не пробачиш мені те, що я зробив з твоїм батьком і з нашим життям. Але ти маєш знати одну річ. Віктор — не головний. «Норд-Стар» — це лише верхівка айсберга. Є людина, яка стоїть вище за всіх нас. Людина, яка створила «Оріон» ще до того, як мій батько вкрав креслення твого тата. І ця людина... вона прийде за тобою, бо ти єдина, хто може завершити «Серце Міста». Не вір Артему до кінця, Софі. Шукай справжню причину смерті його брата. Це не було самогубство. І це не Віктор його вбив.

Відео обірвалося на півслові.

Софія відчула, як її світ, що тільки-но почав стабілізуватися, знову вибухає. Вона подивилася на двері, за якими щойно зник Артем.