19

Перший ранок у батьківському домі почався не з різкого звуку будильника і не з владного голосу Андрія, який зазвичай диктував розклад дня ще до того, як Софія встигала розплющити очі. Він почався з м’якого, обережного сонячного зайчика, що стрибав по ковдрі, та ледь чутного сопіння поруч.

Софія повільно повернула голову. Ніка спала поруч, розкинувши руки, наче намагалася обійняти весь світ навіть уві сні. Її маленька долонька торкалася плеча Софії. Це був найнадійніший якір, який тримав Софію над прірвою останніх подій.

Софія обережно піднялася, намагаючись не розбудити доньку. Тіло ще відгукувалося глухим болем у місцях швів, але це був "здоровий" біль — біль загоєння, а не руйнування. Вона підійшла до дзеркала і зупинилася.

На неї дивилася жінка, яку вона ледь пізнавала. Бліда, з гострими вилицями, з очима, в яких тепер оселилася крижана розсудливість. Вона більше не була "додатком" до успішного чоловіка. Вона була Софією Бережною.

На кухні вже пахло кавою та домашньою випічкою. Олена Петрівна стояла біля плити, і Софія вперше за довгі роки побачила, як мама наспівує якусь стару мелодію. Без "турботи" Мельниченків, без їхніх заспокійливих, які перетворювали її на овоч, мама з кожним днем ставала яскравішою.

— Доброго ранку, сонечко, — мама обернулася, і її посмішка була щирою. — Як спалося?

— Спокійно, мамо. Вперше за дуже довгий час — просто спокійно.

Володимир Миколайович сидів за столом, обкладений кресленнями. Але це були не ті цифрові копії, які він робив для Андрія. Це були його старі, "живі" ескізи, намальовані олівцем.

— Софійко, дивись, — він підкликав її, не чекаючи, поки вона сяде снідати. Його очі горіли професійним азартом. — Я переглядав розрахунки по "Оріону". Андрій не просто крав арматуру. Він змінив кут нахилу несучих опор у другому секторі. Якщо ми зараз не втрутимося, через два-три роки будівля дасть тріщину.

Софія сіла поруч, миттєво вмикаючи режим математика. Вона пробігла очима по формулах. — Він хотів прискорити терміни здачі, щоб отримати бонус від інвесторів до кінця фінансового року, — зробила висновок вона. — Тату, це не просто помилка. Це міна сповільненої дії.

— Саме так. І тепер це наша проблема. Бо якщо ми хочемо відкрити свою компанію і врятувати репутацію нашого прізвища, ми маємо першими заявити про цей дефект. До того, як це зробить комісія.

Розмову перервав дзвінок у двері. Володимир Миколайович напружився — старий страх перед Мельниченками ще не вивітрився повністю.

— Я відчиню, — Софія піднялася. Вона відчувала, що цей ранок не може бути занадто ідеальним.

На порозі стояла Кароліна. Вона була вдягнена просто — джинси, бежевий тренч, але її вигляд був вкрай стурбованим. В руках вона стискала невелику теку.

— Софіє, вибач, що без дзвінка. Артем сказав, що тобі треба відпочивати, але це не може чекати.

Софія впустила її в хол. Вони пройшли у вітальню, де панувала тиша. Кароліна поклала теку на стіл.

— Це документи з особистого архіву Віктора Петровича, які я не встигла винести з Гостомеля тієї ночі. Я забрала їх раніше, — Кароліна завагалася. — Там списки людей, які отримували відкати через "Оріон". Серед них — суддя, який буде розглядати справу про розлучення і розділ майна.

Софія відкрила теку. Прізвища, дати, суми. Все було задокументовано з педантичністю справжніх злочинців.

— Чому ти віддаєш це мені зараз? — запитала Софія, уважно дивлячись на жінку. — Ти могла б використати це як квиток у нове життя. Продати комусь із конкурентів Мельниченка.

Кароліна гірко всміхнулася. — Софіє, моє "нове життя" закінчилося в ту ніч, коли я побачила тебе на підлозі СІЗО. Я не шукаю вигоди. Я шукаю спокою. Вчора мені дзвонили. Хтось із "колишніх партнерів" Віктора. Вони знають, що в мене є ці списки. Мені погрожували.

Софія відчула, як холод знову пробіг по спині. Тіні Мельниченків були довшими, ніж вона сподівалася.

— Ти боїшся за своє життя?

— Я боюся, що вони встигнуть знищити докази раніше, ніж Артем доведе справу до суду. Софіє, Андрій у в'язниці, але його гроші все ще працюють. У нього є рахунки, про які навіть батько не знав. І він почав їх використовувати.

В цей момент у кімнату увійшов Артем. Він виглядав так, ніби не спав усю ніч — сорочка розстебнута на верхній ґудзик, волосся розпатлане. Побачивши Кароліну, він нахмурився.

— Я ж казав тобі не приходити сюди, — суворо сказав він Кароліні. — Це небезпечно для Софії.

— Артеме, вона принесла списки, — перебила його Софія. — Там прізвище судді. Ковальчук.

Артем завмер. Він підійшов до столу, швидко переглянув папери і міцно стиснув щелепи. — Значить, Ковальчук у них на гачку. Це пояснює, чому він так наполягав на прискоренні слухання. Вони хочуть закрити справу про розлучення за один день, залишивши тобі лише мінімальні аліменти і забравши право на інтелектуальну власність "Оріона".

Артем подивився на Софію. В його очах була рішучість, змішана з тривогою. — Софі, нам треба змінити тактику. Ми не просто розлучаємося. Ми починаємо повномасштабну атаку на всю судову систему міста. Але для цього мені потрібно, щоб ти офіційно стала моїм партнером у цій справі. Не клієнтом, а співавтором позову.

Софія подивилася на Ніку, яка вбігла в кімнату з малюнком у руках. Потім на маму, яка нарешті посміхалася. Потім на батька, чий талант намагалися поховати під бетоном корупції.

— Я готова, Артеме, — сказала вона. — Давай покажемо їм, як працює математика справедливості.