12

Софія сиділа в кріслі-гойдалці в дитячій кімнаті, міцно притискаючи до себе Вероніку. Дівчинка, розімліла від сну та домашнього тепла, тихо сопіла, уткнувшись носиком у смарагдовий шовк маминої сукні. Ця сукня, що була символом приниження на сцені «Оріона», тепер стала просто тканиною, яка вбирала дитяче дихання. Софія боялася поворухнутися — їй здавалося, що якщо вона зараз відпустить доньку, то крихкий мир, який вона щойно відвоювала, розсиплеться на друзки.

Минуло близько години, перш ніж Софія обережно переклала Вероніку в ліжко. Вона поправила ковдру, поцілувала малу в чоло і, відчуваючи неймовірну важкість у всьому тілі, вийшла з кімнати.

На кухні було світло й пахло липовим чаєм — запах, який у Софії завжди асоціювався з безпекою. За столом сиділи батько, мати та Сергій. Вони мовчали, чекаючи на неї. Перед Сергієм лежав розкритий ноутбук, на екрані якого все ще мигтіли заголовки нічних новин: «Крах імперії Мельниченка», «Скандал року на відкритті Оріона».

Софія сіла на вільний стілець. Мати, Олена Петрівна, мовчки поставила перед нею горнятко чаю і накрила її холодну долоню своєю теплою, сухою рукою.

— Софійко, — тихо почав батько, Володимир Миколайович, — ми бачили відео. Ми бачили все. Але те, що він сказав про дитину... Це була правда? Чи це черговий його хід, щоб нас заплутати?

Софія зробила ковток чаю, відчуваючи, як тепло повільно розтікається грудьми. Вона підняла очі на рідних. У цьому погляді було стільки виснаження, що Сергій мимоволі відвів очі.

— Це правда, тату, — її голос був рівним, але в ньому бриніла напруга. — Я вагітна. Вже шість тижнів. Я дізналася про це незадовго до того, як вирішила піти. Андрій знайшов тест випадково, за день до відкриття. Він не зрадів. Він одразу почав рахувати, як це допоможе йому отримати нові тендери. Дитина для нього — це лише додатковий поверх у його хмарочосі.

Мати охнула, притиснувши руку до вуст. Сергій різко закрив ноутбук, і звук удару пластику об пластик змусив усіх здригнутися.

— Цей виродок... — процідив Сергій крізь зуби. — Софко, чому ти не сказала мені раніше? Я б вивіз тебе з того пекла ще місяць тому! Ти ризикувала собою, ризикувала дитиною...

— Я мала діяти точно, Сергію, — Софія нарешті дозволила собі відкинутися на спинку стільця. — Якби я просто пішла, він би знищив мене судами. Він би забрав Вероніку. Знаєте, що я знайшла сьогодні? Кароліна... його коханка... вона передала мені записи. Він планував визнати мене психічно хворою. У нього вже були готові підроблені довідки. Після відкриття «Оріона» я мала «випадково» опинитися в закритій клініці на лікуванні від депресії. А Вероніка залишилася б з ним як інструмент маніпуляції тобою, Сергію.

На кухні запала мертва тиша. Чути було лише, як цокає старий годинник на стіні. Володимир Миколайович зціпив кулаки так, що побіліли кісточки.

— Кароліна? — перепитала мати. — Та сама дівчина, яка була його правою рукою в бюро? Вона... вона була його коханкою?

— Так, мамо. Багато років. Весь цей час, поки я вірила, що ми будуємо сім’ю, вони будували фінансову піраміду на моєму імені та на імені тата. Більшість його «геніальних» проектів за останні роки — це перероблені начерки з татового архіву. Він крав у нас усе: ідеї, гроші, час, почуття. Кароліна була частиною схеми, але він вирішив підставити і її. Він імітував її підписи на кримінальних угодах, щоб у разі чого вона сіла замість нього. Вона зрозуміла це в останній момент і перейшла на мій бік.

— Тобто, — Сергій нахилився ближче до сестри, — ти сьогодні на сцені не просто викрила його махінації. Ти зруйнувала його зв'язки з усіма партнерами. Кароліна дасть свідчення?

— Вона вже дає їх Артему Волкову. Артем каже, що у Андрія немає жодного шансу вийти під заставу. Ті докази, що ми зібрали, — це не просто порушення, це організація злочинного угруповання.

Софія замовкла, дивлячись у вікно, де за нічною темрявою вгадувалися контури їхнього старого саду.

— Ви знаєте, — додала вона після паузи, — я сьогодні вперше відчула, що мені не треба прораховувати кожне слово, перш ніж його вимовити. Я десять років жила в рівнянні, де кожна змінна була брехнею. Тепер рівняння розв’язане. Залишився лише результат. Ми і наше майбутнє.

Мати підвелася і міцно обійняла Софію за плечі. — Ми впораємося, доню. Тепер ти вдома. А ця дитина... — Олена Петрівна поклала руку на плече доньки, — вона буде рости в любові, якої Андрій ніколи не знав і не заслуговував.

Володимир Миколайович підійшов до Софії й поцілував її в маківку. Його очі були вологими. — Я відновлю своє ім’я в суді, Софійко. Але головне, що ти повернула собі своє. А тепер — спати. Завтра почнеться новий день, і нам знадобиться дуже багато сил.

Сергій затримався, коли батьки вже вийшли з кухні. — Артем Волков... — почав він, дивлячись на сестру. — Він дивиться на тебе не як адвокат на клієнтку. Ти ж це помітила?

Софія слабко всміхнулася. — Сергію, зараз не час для романтики. Мені треба виграти війну.

— Війну ми вже виграли сьогодні на сцені, — Сергій підморгнув їй. — Тепер ми просто зачищаємо територію. Відпочивай. Завтра я поїду в СІЗО. Хочу подивитися в очі цьому «генієві», коли йому принесуть папери на розлучення і повну конфіскацію.

Софія залишилася одна. Вона вимкнула світло і ще довго сиділа в темряві, слухаючи тишу. Десь далеко в місті все ще гули сирени, а в сусідній кімнаті спала її донька. Всередині неї теж було нове життя. Тепер це було не просто рівняння — це була сама нескінченність.