9

Дощ за вікном не вщухав, перетворюючи панораму міста на розмите сіре полотно. Софія сиділа в кабінеті, поки Андрія не було вдома. Вона тримала в руках медичний висновок — білий папір із печаткою, що важив зараз більше, ніж усі її наукові праці.

Вагітність. Шість тижнів.

Вона не відчувала радості, лише гостру, болючу відповідальність. Вероніці вже вісім, вона — тендітна, розумна дівчинка, яка понад усе любить малювати й боїться батькового суворого голосу. Софія завжди намагалася бути для неї буфером, захищаючи від холодного перфекціонізму Андрія. А тепер... тепер у неї під серцем ще одне життя.

Софія повільно притиснула долоню до живота. — Я не дам йому перетворити тебе на черговий "проєкт", — прошепотіла вона своєму відображенню.

Увечері Андрій повернувся пізно. Він був у дивному піднесеному стані. Скинувши дорогий піджак, він пройшов до вітальні, де Софія перевіряла студентські роботи.

— Знаєш, Софі, я сьогодні дивився на макет «Оріона», — він зупинився за її спиною, поклавши важкі руки їй на плечі. Його пальці почали повільно, майже боляче впиватися в її м’язи. — Я подумав, що цій споруді не вистачає... душі. Спадковості. Вероніка — чудова дитина, але вона занадто схожа на твій рід. Ті самі книжки, та сама м’якість. Мені потрібен той, хто продовжить мою імперію.

Софія завмерла. Серце пропустило удар.

— До чого ти це кажеш? — вона змусила себе не відводити погляд від зошита.

— До того, що завтра на відкритті я хочу оголосити дещо грандіозне. — Він нахилився до її вуха, його дихання, змішане з пахом дорогого коньяку, обпалило шкіру. — Я знайшов у ванній упаковку від тесту, люба. Ти так необачно її кинула. Але я не злюся. Навпаки. Це ідеальний штрих до мого портрета. Успішний архітектор, який чекає на другу дитину. Це гарантує мені прихильність консервативних інвесторів.

Софія відчула, як її накриває хвиля крижаного гніву. Він навіть не запитав, як вона почувається. Він уже вписав її дитину, яка ще навіть не сформувалася, у свій бізнес-план.

— Андрію, це занадто приватно. Вероніка ще навіть не знає, що в неї буде брат чи сестра...

— Вероніка дізнається разом із усією пресою, — відрізав він, відпускаючи її плечі. Його голос став металевим. — Завтра ти вдягнеш ту сукню, яку я вибрав. Ти будеш усміхатися. Ти будеш гладити свій живіт перед камерами, якщо я так скажу. Ти — частина мого тріумфу. І не здумай "захворіти". Пам’ятай, що опіка над Веронікою в разі розлучення зазвичай залишається за тим, хто має більші статки й кращу репутацію. А твоя репутація зараз — лише додаток до моєї.

Він вийшов, навіть не чекаючи відповіді. Софія залишилася в тиші. Вона повільно дістала телефон і написала Артему Волкову:

«Він знає про дитину. Хоче використати це завтра на сцені як щит. Артеме, ми маємо вдарити першими. Я не дозволю йому торгувати моїми дітьми».

Відповідь прийшла миттєво: «Зрозумів. Змінюю сценарій трансляції. Завтра він отримає не спадкоємця імперії, а публічне самогубство своєї репутації. Тримайся, Софіє. Ми вже близько».

Софія підійшла до вікна. Дощ нарешті вщух, і в калюжах відбивалося світло ліхтарів. Вона більше не була "сірою мишкою". Вона була жінкою, яка захищає своє гніздо. І якщо для цього потрібно було зруйнувати "Оріон" до останньої цеглини — вона була готова.