8

Наступний тиждень Софія перетворилася на досконалий механізм. Вона прокидалася о шостій, готувала Андрієві сніданок — рівно три хвилини на яйця пашот, ідеально підсмажений тост, — і проводила його на роботу з тією самою покірною усмішкою, якої він вимагав. Але щойно двері за ним зачинялися, вона перетворювалася на стратега.

Артем Волков знайшов ту родину. Дружина виконроба, Ганна, працювала прибиральницею в одній із міських лікарень. Вона була тінню колишньої себе — згасла жінка, яка втратила віру в справедливість.

Зустріч відбулася в невеликому сквері на околиці міста, де Андрій ніколи б не з’явився. Софія прийшла в простому пальті, сховавши очі за великими окулярами.

— Я знаю, що вашого чоловіка підставили, — без вступу сказала Софія, сідаючи поруч із Ганною на лавку. — Я знаю, що Андрій Мельниченко зекономив на арматурі та бетоні. У мене є документи.

Ганна здригнулася, її пальці міцно стиснули стару сумку. — Хто ви така? Навіщо вам це? Мій Микола вже в землі, його не повернеш. А Мельниченко... він бог у цьому місті. Його не пробити.

— Я — його дружина, — Софія зняла окуляри, і Ганна побачила в її очах не жалість, а холодний вогонь. — І я збираюся скинути цього бога з його олімпу. Мені не потрібні ваші гроші, Ганно. Мені потрібно, щоб ви стали обличчям цієї справи, коли прийде час. Мій адвокат, Артем Волков, підготує всі папери. Ви отримаєте компенсацію, про яку навіть не мріяли, а ваш чоловік — чесне ім'я.

Ганна довго дивилася на Софію. В її очах забриніли сльози, але цього разу це були сльози надії. — Я згодна. Якщо ви справді зможете це зробити... я згодна на все.

Повернувшись додому, Софія застала Андрія в доброму гуморі. Він ходив по вітальні з келихом дорогого віскі, обговорюючи по телефону деталі майбутнього відкриття торгового центру «Оріон» — того самого проекту, який він вважав своєю «короною».

— Так, так, мер буде о дванадцятій. Тік-ток, час іде, — Андрій весело кивнув Софії, коли вона увійшла. — О, Софі! Ти якраз вчасно. Наступної п’ятниці — великий день. Я хочу, щоб ти була там. У своїй найкращій сукні. Ти стоятимеш поруч, як живий доказ мого успіху. Геній та його прекрасна муза. Гарна картинка для преси, чи не так?

— Звісно, Андрію. Я підготуюся, — тихо відповіла вона, проходячи на кухню.

Її серце калатало. П’ятниця. Це було ідеально. Саме того дня, коли він очікував на найвищий тріумф, Артем Волков мав подати позов до суду від імені Ганни, а копії документів із ноутбука мали бути надіслані всім великим інвесторам.

Увечері, коли Андрій пішов у душ, Софія отримала повідомлення від Артема: «Ми перевірили проекти твого батька, про які ти казала. Софіє, це шок. Майже всі "інноваційні" рішення Андрія за останні п'ять років — це вкрадені й трохи змінені начерки Володимира Миколайовича, які він зберігав у своєму архіві. Андрій мав до них доступ, коли ви тільки одружилися».

Софія відчула, як її обпікає лють. Він не просто користувався її зв’язками. Він крав інтелектуальну власність її сім’ї, видаючи її за свій геній. Він знецінював її батька, називаючи його «старим професором із застарілими ідеями», поки сам оббирав його архіви.

Вона підійшла до вікна, дивлячись на нічне місто.

— Ти навіть не уявляєш, — прошепотіла вона в порожнечу, — що математика помсти працює за законом прогресії. Кожна твоя помилка тепер множиться на мій гнів.

Наступного дня Софія зробила ще один крок. Вона знала, що Кароліна — це слабка ланка в системі Андрія. Кароліна любила гроші та блиск, а не самого Андрія.

Вона замовила доставку квітів до офісу Кароліни. Величезний букет чорних троянд. Без листівки, лише з візитівкою Артема Волкова на дні. Це був тонкий натяк — «ми знаємо про все».

За годину Кароліна сама зателефонувала Софії. Її голос був напруженим. — Що це за жарти, Софіє? Що це за квіти?

— Це не жарти, Кароліно, — спокійно відповіла Софія, сидячи на терасі й спостерігаючи за хмарами. — Це попередження. Андрій тоне. Він ще цього не знає, але корабель уже розколотий навпіл. У тебе є вибір: піти на дно разом із ним або стати на сторону тих, хто має рятувальні шлюпки.

— Ти збожеволіла... — прошипіла Кароліна, але Софія чула страх у її диханні.

— Подумай про це. У четвер о шостій вечора Артем Волков чекатиме на тебе в кав'ярні біля твого офісу. Якщо прийдеш — у тебе буде шанс зберегти свої рахунки. Якщо ні... що ж, ти завжди казала, що любиш архітектуру. Тобі буде цікаво побачити, як руйнується велична споруда.

Софія поклала слухавку.