3

Наступні два дні Софія провела в стані дивного, лихоманкового заціпеніння. Вона ходила на лекції, креслила на дошці складні графіки функцій, але всередині неї пульсувала лише одна думка — дитина. Вагітність, яка мала б стати даром, зараз здавалася їй вироком. Андрій поводився так, ніби нічого не сталося, але його «турбота» стала ще більш механічною, ще більш задушливою.

Він знову почав контролювати її раціон, аргументуючи це тим, що вона «виглядає блідою і псує фасад сім’ї». Софія мовчала. Вона чекала слушного моменту, щоб сказати про дитину, хоча кожна клітина її тіла кричала: «Не кажи! Біжи!»

Все змінилося у четвер пообіді.

Софія сиділа в порожній аудиторії, перевіряючи роботи студентів. Раптом її телефон, що лежав на столі, коротко вібрував. Повідомлення в месенджері від невідомого номера.

Вона відкрила його, і світ навколо почав повільно втрачати чіткість.

На екрані було фото. Кароліна. Вона лежала в ліжку, на тих самих шовкових простирадлах кольору антрациту, які Андрій вибирав для їхньої спальні. Вона була загорнута в простирадло, а на задньому фоні, біля вікна, стояв Андрій — оголений по пояс, він спокійно пив каву, дивлячись на місто.

«Він каже, що ти любиш математику, Софі. Тоді порахуй: скільки шансів у "зручної" дружини проти справжньої пристрасті? Підказка: нуль», — свідчив підпис під фото.

Софія відчула, як пальці затерпли. Вона не встигла закрити чат, як прийшло друге повідомлення. Цього разу — коротке відео.

Вона натиснула «play», і з динаміка пролунав голос Андрія. Він був розслабленим, ледачим — таким Софія чула його лише в хвилини найвищого задоволення.

— ...вона просто частина інтер'єру, Каро, — говорив Андрій на відео, поправляючи манжети сорочки. — Розумієш, батьки тоді дуже тиснули. Їм потрібна була «правильна» невістка: професорська донька, математик, чиста репутація. Це був вигідний союз для мого старту.

Кароліна за кадром засміялася: — І як ти витримуєш цей лід у ліжку вже десять років?

— Звикаєш, — Андрій знизав плечима. — Вона зручна. Не ставить зайвих питань, тримає дім у порядку, виховує дитину. Софія — це як добре налаштована операційна система. Працює без збоїв, але душі там немає. Я ніколи її не кохав, просто вона ідеально вписалася в мій проект життя. Але зараз... проект потребує оновлення.

Відео обірвалося.

Софія сиділа в абсолютній тиші порожньої аудиторії. Сонце, що пробивалося крізь вікна, висвітлювало пилинки, які танцювали в повітрі. Їй раптом здалося, що вона — одна з цих пилинок. Легка, нікчемна, позбавлена ваги.

«Операційна система». «Зручна». «Ніколи не кохав».

Кожне слово Андрія було як точний математичний удар, що вибивав опору з-під її ніг. Весь її світ — ці сніданки під лінійку, ця смарагдова сукня, ці зусилля бути ідеальною — все це було лише частиною бізнес-плану. Вона не була дружиною. Вона була інвестицією, яка себе вичерпала.

Вона повільно поклала руку на живіт. Нова дитина. Ще одна «деталь», яка мала б оновити його проект? Чи ще один тягар, який він висміє разом із коханкою?

Софія підвелася. Її рухи були дивно спокійними. Вона підійшла до дошки, де ще залишилися формули після лекції, взяла ганчірку і одним рухом стерла все. Білий пил крейди осів на її пальцях.

Вона більше не була нулем. Вона була невідомою в рівнянні, яке Андрій вважав розв’язаним. І він навіть не уявляв, наскільки радикальною буде її відповідь.