Глава 7. Авалон - що він ховає?!

"Я поділив вогонь, пішов на це і попросив якось проростати слова.

Якось, для тих хто жив, кого любив в середині з'являться обидва крила" (цє)

Чудовий острів омиваємий лиш океаном, там не має потреби ні в чому. Там не буває снігу, там не буває засухи літа та морозів зими, але панує непохитний мир та гармонія, та прекрасне тепло вічної весни. Там багато квітів: лілій, троянд всіх відтінків, фіалок та ромашок, яблуня там разом народжує цвіт та плід на одній і тій же гілці. На ньому панує вічне життя, зриваючи одну квітку, на її місці відразу проростає інша сповнена сили та краси.

Серед цієї краси грається четверо дітей, двоє хлопчиків та дві дівчинки, там панує сміх та веселість, хоча свідки б цього дива, як би вони існували, не повірили своїм очам та ні разу б не повірили, що це одна родина. Найстарший з цієї четвірки мав біле волосся та голубі очі, а одягнений він був у білий костюм, на його обличчі читалася щира посмішка, коли він гнався за найменшою дівчинкою, а та інколи обертаючись до нього показувала йому язика і дзвінко сміючись продовжувала бігти. На ній була легка сукня зеленого кольору, яка дуже личила її ізумрудним очам, світла кожа та її русяве волосся було заплетене в дві косички. Посеред галявини сиділи двоє інших і спостерігали за ними. Дівчинка з золотими очима та золотаво-рудим довгим волоссям, одягнена в чорну легку сукню на тонких бретельках і без рукавів, трохи менша за старшого хлопця, плела вінок із фіалок, а її голову вже вінчав, наче корона, з ромашок. Поряд хлопець младший за неї інколи викрикував щось бігаючим, та сміявся. Його темно-русяве волосся прикрашала «корона» з червоних маків, яка так гармонійно пасувала до бардового костюму і відтіняла майже чорні очі.

Над цим всім хороводом дружби сміється дзеркало сонця. Криштальний купол насиченої блакиті перетікає в слюдяну білизну. Потік цілющого повітря омиває все живе там, гілки та травинки тремтять на вітру, та на них падають неосяжні каплі цілющої роси. Все на цьому острові просякнуте п’янючим током життя та цілющості.

За всім дійством життя та веселості з під тіні сакури спостерігала вагітна жінка, років тридцяти на вигляд, але ж ніхто не знає її справжнього віку, очі янтарного кольору невідривно стежили за її дітьми, русяво-руде волосся було заплетене в косу, а на колінах лежала якась книга з золотими сторінками. Доля секунди і біля неї з’являється статний чоловік, в усій його статурі відчувалась якась неосяжна сила, біле волосся, наче сніг. Його очі кольору неба на секунду затримались на картині посеред галявини і потім обернулися до жінки. Він нахилився до неї цілуючи у лоба та кладучи руку на живота.

- Як там смерть молодша? – злегка сиплим баритоном запитав він, аое в його інтонації було стільки тепла.

- Потроху росте, - наче розквітаючи  відповіла жінка.

- Моргана, ти вже обрала їй ім’я?

- Як тобі «Марі»? – янтарні очі дивилися в голубі, і в них читалося «відмова не приймається».

- Гадаю це найкраще ім’я, яке тільки можна було обрати для майбутньої Смерті, - щиро посміхаючись відповів чоловік, як тут його очі впали на книгу на колінах дружини. – Тобі ще не набридло перечитувати ці пророцтва від Мойр? Наші діти самі будуть вершити свою долю…

- Кроносе, поки все те що вони пророкували здійснилося… Тому… - голос жінки поник.

- Моргана, якщо читання цієї книги тебе заспокоює, то я нічого не маю проти, - поступаючись перед вагітною білявий знову поцілував її у лоба. – Я бачив Азазель, коли повертався… Вона приходила до тебе?

- Так… Дім для Ліліт майже готовий, а для її навчання вже все підготували…   Скоро вона покине Авалон назавжди…

- Ти ж розумієш, її сила росте з кожним днем, як і сила кожного з наших дітей, але… - чоловік перевів свій погляд на четвірку на галявині.

- Я знаю і те що вона чує його все частіше і гучніше, бо з кожним днем його голос в моїй голові лунає тихіше… Наче він вже знає, що я в один день перестану оберігати двері в’язниці… - янтарно ока дивилася на свого чоловіка в них був відголосок страху. – А не зробили ми дурницю, вирішивши збудувати для неї будинок поверх його в’язниці, бо все ж життя вона буде в такій близькості до нього?..

- Моргано, наша донька сильніша ніж ми можемо уявити, від самого її народження в ній є те що колись допомогло ув’язнити Хаос… Дивись, навіть зараз я бачу там на поляні не майбутню повелительку Чистилища, чи охоронця Дверей Хаосу, чи мати Відьом, чи Королеву Снігів, як її будуть звати… Я бачу душу дівчинки в якій стільки надії, стільки віри, що будь хто позаздрить. Саме це допоможе боротися їй з усіма спокусами, які запропонує Ліліт наш пращур! – обличчя Кроноса осяяла посмішка.

- Головне, щоб вона зберегла це в собі і не втратила за всі віки, які проживе поряд з ним, - русяво-руда повернула свій погляд до їхнього такого різного, але в той же час близького квартету.