Глава 5. Навчитися жити!

"За все справді важливе розраховуються шматочками душі" (с) Д. Емець

Ранок в місті К.,  почався звично для всіх. Це була звичайна п'ятниця, як можливо і сотня до неї. Дівчина з каре переходячим від чорного до білого потягнулася на ліжку. Поряд спав хлопець з трохи рудуватим волоссям, зараз він вже не був схожий на волоцюгу, гладко виголоне обличчя і головне спокій на ньому, але зачіска просилася до перукаря. Вона лежала і дивилася на нього деякий час, а потім почала штуркати.

- Алекс, ти колись даси мені поспати трохи більше? - згребаючи дівчину в охапку промовив він своїм сиплим баритоном.

- Чому ти маєш спати, коли я вже не сплю? - якось грайливо відповіла дівчина.

- Хм... так чому це?! Можливо тому що я хочу спати?! - хлопець посміхнувся.

- Чудова відмазка... - вивертаючись з його обіймів і лягаючи на живіт хмикнула зеленоока. - Я чую її скільки століть? Шість?!

- Як я шість століть намагаюся вивчити твій характер і зрозуміти тебе, - Кіт вмостився таким чином, що сперевся на одну руку, а друга його рука мала вільний доступ до оголеної спини коханої.

- І що ж ти не можеш зрозуміти?  - в кожному її слові була легка смішинка.

- Як на світ з'явилося таке диво?! - його рука почала описувати кола по голій спині дівчини.

- Це не до мене питання, он повернеться мати і можеш її запитати, мені самій відомо мало... - Алекс говорила трішки зі смутком.

- М? Кохана?!

- Ти ж знаєш, що я дитя Чистилища, яке має вхід в Пекло?! - її очі зустрілись з сіро-зеленими.

- Я чув про це, - не відводячи погляду від дівчини відповів хлопець.

- А знаєш чому?

- Бо ти Фенікс! - на автоматі видав хлопець.

- Дурко, я ж народилася такою не просто так... Дивись мої два кузени чистокровні, один з них демон, другий голос Бога, а я напівкровка... - голос дівчини став тихшим. - Моя мати, як я знаю зі слів Азазель, справді щиро кохала батька... Тоді вона була більш людяною, ближче до всіх, хоча це й відбулося відразу після смерті тітки Марі...  Вони зустрілися тоді вчасно і він вдихнув в неї нове життя, хоча дивно так як він був з Пекла. Мені говорили, що їх стосункам заздрили всі довкола, не було такого ще в історії Верховних, а потім мама завагітніла. І ось в день коли я з`явилась на світ в Пеклі пройшов землетрус, а в Чистилищі перестав падати сніг...  З того дня я пам'ятаю стосовно нього лише посмішку, а потім я його не бачила ніколи... - вона замовкла на секунду, яка тривала майже вічність, а потім продовжила. - Дядько Люц, сказав що це була інтрижка зі сторони мами, щоб помститися Королю Пекла, дядько Ал підтримує цю версію, а от тітка Лана на боці Азазель і мами, вона якось сказала "Що так як вони кохали один одного, люди описують у найкрасивіших легендах про вічне кохання!", але батько зник і весь цей час ні разу не вийшов зі мною чи з мамою на зв'язок...

- А ти не намагалась зійти в Пекло і знайти його?

- Щоб мати і дядько повбивали один одного?!  В нас і так родинні стосунки на шмарклях тримаються,  це б остаточно їх розвалило!

- Хм... А ти знаєш його ім'я? - Кіт дивився на свою дівчину з якимсь смутком.

- Так, Асмодей! - швидко відповіла Алекс.

- Ти впевнена? - хлопець аж сів на ліжку.

- Так, я впевнена!

- Тоді не дивно, що він не бачиться з тобою і чому теща так ненавидить свого брата... - почав роздуми в голос світлий.

- Коханий, ти щось знаєш? - зелені очі звузились, а на обличчі була недовіра.

- Як тобі сказати, демони дуже балакучі створіння, а янголи пліткарі ще гірші... Асмодей, був одним з перших демонів, більш старші кликали його одним з лицарів Диявола, бо він вів війська вперед під час однієї з суперечок світла і темряви... Ми світлі маємо знати їх імена напам'ять, бо від перших нам радять тікати, вони по силам лише архангелам... І відразу дізнаємося, якщо когось з них вбили, чи зачинили на деякий час в пеклі, ну щоб спокійніше існувалося, - хлопець говорив відтягуючи момент.

- Ти сказав був?  - все таки донька Володарки Чистилища почула це трикляте слово.

- Я знаю одне, спочатку сам Король Пекла ув'язнив його в своїх володіннях, як це довго було мені не відомо, а потім... Твій дядько особисто його стратив, ніхто з нас не знає чому, але ти сама розумієш, куди потрапляє душа вбита в нашому світі, - сіро-зелені очі дивилися на неї зі страхом.