Глава 4. Мрії про весну.

"Брехня та недомовки руйнують навіть найміцніше - кровні зв'язки" (цє)

Ранок будня міста К. був звичним, для мегаполісу, хтось проспав на роботу чи в університет, хтось вів дітей в садок чи школу, хтось збирався вяло, дехто ніжився ще в ліжку і тисячі варіацій, за виключенням однієї з квартир на восьмому поверсі новобудови на іншому кінці міста. Там були крики та спори між двома молодими чоловіками. 

- Як ти це дозволив?  - кремезний хлопець років під тридцять кричав на другого більш тощого. - Я ж казав тобі не наближатися до жодної з них двох!

- Батьку, але ж ми родина... Та й тітка Марі!..

- Вона не та Марі, вона не пам'ятає нічого, це ціна! - знову підвищив голос чоловік з чорними очима. - Та й мене бісить більше твоя розмова з Ліліт!..  Чому ти поперся до неї?

- А до чого вона тут? - хлопець з борідкою витарищився на свого співбесідника. 

- Ти взагалі нічого не розумієш?!  Ми в стані холодної війни вже більше семи століть і тут в нас в Пеклі з'являється зрадник, коли її Чистилище зайняло вигідну позицію... Вона з тих хто легко може окрутити навіть янгола, я мовчу про демонів... Чи ти гадаєш твоя двоюрідна сестра з`явилась від святого духу?! Алекс  - фенікс п'яти стихій, дитина Повелииельки Хаосу і Демона, ця дівчинка напівкровка і має вхід до обох місць...  - Люцифер реально був злим. - І тут вона ще крутить зі світлим, ти розумієш що це буде?! Я підтримую Ала стосовно їх зв'язку... він небезпечний, бо їх дитина буде унікальна, а Ліліт не віддасть свою онуку на наші сторони, вона забере її до себе.... 

- Я гадав, що Алекс дитя тітки і когось звідти... - Кроулі дивився на свого володаря з жахом.

- Ні, моя сестра закрутила з одним із наших і таким чином з'явилась її донька... Це була помста після того, як загинула Марі...  Коли на світ народилася Алекс Пекло пережило землетрус, а ворота почали рушитись... Та Мойри знали про прихід цієї дитини і не втрутились...  - хлопець сів в крісло. - Я гадаю шпигун саме вона.

- Її не було в місті і вона не покидала свого тіла... - хлопець з борідкою дивився на нього з впевненістю в своїх словах. 

- І це мій син... Ти ідіот? - тяжко видихнув хлопець старше. - Невже ти гадаєш, що Ліліт не прикриє свою доньку? Чи її коханець?.. 

- Але... - Кроулі запнувся дивлячись в чорні очі Володаря Пекла. - Що з угодою робити?!

- Через це я морочусь найменше, - тут обличчя Змія озарила посмішка,  дуже самовдольна. - Своїм втручанням Марі порушила умови, нової угоди, тому тепер ми можемо заключити тринадцять нових і янголи не зможуть завадити... Тут ми виграли. 

- Я не знав про ці умови... 

- Я й забув, що частково знищив твою пам'ять, - якось розачаровано видихнув Люцифер. - Хоча це на краще... 

- Я не зміг нічого повідати Марі, того?

- Ні,  тепер я знаю, що Ліліт їй нічого не розповіла... Хм...  цікаво, яку ж гру затіяла наша старша сестра... - говорив сам до себе чоловік, вже не звертаючи уваги на іншого.

- Батьку...

- Ти вільний! 

Кроулі повинувався наказу, свого Короля, бо бачити того у гніві йому не дуже хотілося. 

Люцифер же залишився сам в кімнаті. "Цікаво, це помста чи як?!..  Я знав, що від сестри можна чекати чого завгодно, але за що тепер вона мститься?!.. Чи невже не пробачила?!.. Добре, що Кроулі нічого не відомо... Наші діти заблизькі, для того щоб вони знали правду... Да щоб його, якщо Ліліт і справді не пробачила мені того вбивства, то ця помста буде жахливіша за всі попередні... Але цим самим я ж врятував її доньку від смерті, тоді мала бути жертва...  Може й натупив, не повідавши, що мені сказали Мойри, та Марі була важливіша... Вибач, сестро..." - він потягнувся за пляшкою бурбона. Так, навіть Диявол має якісь сімейні почуття.

***

Падав лапатий сніг, він лягав на замершу землю білими, великими хлоп'ями. Дівчинка з золотаво-рудим волоссям, років семи на вигляд, стояла недалеко від її майбутнього палацу, для такої погоди вона була залегко одягнена, лише чорна сукня з коротким рукавом. Її очі були направлені в гору, на сіре небо, а під ногами біле полотно поступово ставало багряним від струйки крові, яка стікала з лівої руки.

- Ліліт, Ліліт! - до неї вже бігла жінка з чорним, як смола волоссям. - Що ви зробили, Повелителько? - на молодому обличчі було не розуміння. 

- Азазель, він знову кликав мене,  - не відводячи погляду спокійно мовила дівчинка. - Я чую його голос навіть за межами Чистилища, він лунає весь час, кличе мене, каже багато чого... Сьогодні він мені сказав, що я ніколи не побачу весни, мені завжди доведеться жити серед цих вічних холодів і снігу, і з часом моє серце покриєтся кригою, як і земля тут...  

- Це не правда, ви зможете побачити весну, таку як в Едемі, - жінка сіла на присідки і почала перебинтовувати рану дівчинки. - Не вірте Хаосу, він не знає нічого!