Глава 2. Перетнути межу

"І навіть після самої довгої ночі наступає день, але для цього

потрібно дочекатись світанку" (цє)

За двадцять хвилин до дев'ятої. Дівчина двадцяти п'яти років крокує по людному вокзалу. Стоїть шум та гам, всі кудись спішать. В будь-якому місті вокзали, це життя в будь-яку годину доби. Вона підходить до цифрового табло, оминаючи легко не бажані людські затори, і швидко находячи потрібний їй потяг і на яку колію він прибуває, прямує туди. Ось вона об'ява, що потяг прибуває. Швидко дістав смартфон вона подивилась номер вагону, все таки правильно запам'ятала "13". Тут вже завиднівся потяг, темп його був сповільнений, декілька хвилин і він замирає біля платформи. Руда почала рух до потрібного вагона. Ось і він, вона не встигла трохи, якраз з нього вивалився хлопець, можна сказати шпала. На перший погляд йому було більше двадцяти років, на спині чохол з гітарою та рюкзак, джинси, якісь старі кеди та джинсова куртка. На голові взлохмачене волосся, яке було злегка довгувате, і навіть зі свого місця кароока бачила відпущену злегка бороду. Змахував він зараз на якогось волоцюгу. "Хм... А тут Мі була права, і як моя дівчинка з ним зв`язалась?!" - промайнула думка у дівчини в голові. За ним з вагону випорхнула дівчинка років двадцяти, зростом вона була не дуже висока, волосся переходить з чорного в сірий колір, на її каре воно дивиться дуже гармонічно. По сторонам дивляться ізумрудні очі. Тут вони знаходять ту котру шукали кидаючи сумки на свого хлопця вона несеться по перону.

- Мам! - кидаючись до неї в обійми засміялась дівчина. - Ти все таки приїхала!

- Я також скучила за тобою, моя пташко! - обіймаючи цю дитину ласкаво прошепотіла Ліліт.

Проходяча повз жінка чуючи це промямлила "Коли ж вона народила її?! Так добре збереглася... ".

- Ти обрізала волосся, - якось засмучено промовила зеленоока. - Але гарно!

- Дякую, Алекс! Як відпочили? - в очах дівчини було видно турботу.

- Привіт, тещо! - пролунав вже поряд барітон хлопця. - Поїздка супер! Стільки емоцій...

- Особливо є й негативні! - кидаючи на нього злий погляд додала його дівчина.

- Коли встигли посваритися? - кароока підняла одну бров.

- В поїзді, бо дехто... - почала звинувачувати його Алекс.

- Мудак! Знаю! - не витримав Кіт. - Ну пробач, кохана!

Стежачі за всім цим Ліліт залилася сміхом. Вона бачила провину, цього волоцюги і наіграну образу її доньки.

- Знаєш, твоя тітка була права, які ж ви діти!

- Зате тебе повеселили, - самодовольно хмикнула зеленоока. - Які плани?

- Закинути ваші речі, почути про подорож, а ввечері зустрітися з Марі та попити кави... - почала перераховувати план дій.

- І так, куди прямуємо? - хапаючи сумки більш зручніше запитав Кіт.

- Зараз на таксі до вас, а там побачимо! - руда вже діставала свій смартфон.

- Я гадала ми поїдемо до вас, я планувала цей тиждень навчання провести з тобою, - засмутившись промовила зеленоока.

- Пробач, навіть якщо й так зробити, то проведеш час з Мі, я сьогодні вночі йду... - карі очі змінили свій колір на золотий.

- Якісь проблеми? - втрутився волоцюга.

- Сподіваюсь, що мені так здаєтся, але треба перевірити, - голос двадцяти п'яти річної став дуже холодним.

- Надовго? Може мені з тобою піти, я все таки... - почала дівчинка з каре.

- Поки що сама розберусь, чи ти хочеш ще прийняти участь в наших суперечках там?

- Кохана, не раджу... - хлопець з гітарою аж трохи зсутулився. - Сподівався на теплу осінь, чекай холодів...

- Аррр... - злясь видала та. – Чому ти така вперта, Жінко! А ти не смій бути весь час на її боці, бо жити тобі зі мною! – повертаючись до свого коханого гримнула вона.

- От що значить опинитися між двох вогнів… - понурив голову хлопець.

- Так, давайте виясняти стосунки де інде, - втрутилася руда. – І так, Алекс ти не підеш зі мною!

Кіт просто обняв дівчину за плечі, бо вона знову почала закипати.

- Ну добре,  поїхали… Але цей день ти проведеш з нами! – зеленоока дивилася на свою матір.

- Я і нічого не планувала, окрім часу з вами… Мені дуже цікаво почути розповідь про ваші пригоди! – карі очі знову стали звичними  і в них з’явилася теплота.

 Ця трійця покинула платформу в напрямку виходу з вокзалу, скоро мало бути їх таксі. Знову запанувала тепла атмосфера, але всі вони зрозуміли, що це питання не закрите.

Майже виїзд з міста К., центр по реабілітації людей з ВІЛ. Дівчина з русявим волоссям зібраним в високий хвіст йде його коридорами. В цей день в неї дуже багато роботи, особливо з тим що до них на практику відправили студентів, а вона, як наймолодший співробітник, курує їх. "Важкий день… А пройшла тільки його половина…" - подумки проклинала все на світі Мі. Тут її смартфон пілікнул в кармані, вона виудила його і побачила повідомлення від сестри. На неї з екрану дивилися дві молоді дівчини, що посміхалися та якийсь бомж. Повідомлення нижче гласило: