Генші

Глава 1. Вони ходять по землі

"Світ небезпечен не тому що деякі люди творять зло,

а тому що деякі бачать це, та ніого не роблять" (с) Альберт Ентштейн

 

На вулицях міста К. була пізня осінь, хоча листя вже стало жовтого чи червоного кольору, сонце ще гріло і люди цього міста раділи наче літом. На даху однієї з новобудів сиділа дівчина років двадцяти, одягнена в чорний плащ, червону сукню і на ногах білі найки, скинув ноги з краю, вона дивилася на цю суматоху внизу. Хтось кудись спішить, там хтось плаче, там розгортаєтся драма, а там нова історія кохання. Сонце гралося в її довгому волоссі і воно відігравало всіми відтінками червоного. 


"Вже 21 сторіччя... Стільки віків, а вони все ж такі забавні, але дурні і не вміють цінувати навайжливіше...  Нічого не вчаться, на жаль... Скільки мене не було?! Невже їм важко змінитися... Так вони продвинулися вперед, зруйнували і перебудували цей світ, спростили спілкування, але в той же час перестали цінувати те що в середині... Здаєтся моїм братам і сестрам насправді спір важливіший за розвиток їх створінь... " її очі кольору безхмарного неба різко стали сірими. "О, ось і він...  За розкладом... А в нього ж був вибір, але ні...  Час мені попрацювати... Ех... ".


І тут за її спиною відкрилися двері, на дах вийшов хлопець років до тридцяти, в гарному діловому костюмі, але в середині він не виглядав так. Дівчина бачила його біль, втому, ненависть до світу і себе самого, вона дивилась не на зовнішність, а в середину. За його спиною стояв трішки розмитий, в яскравому світлі і з білими крилами такий же хлопець і щось йому казав, але запізно.


- Ти ж знаєш, що пізно? - заговорила незнайомка. - Ви янголи-охоронці часто починаєте діяти запізно...


- В нього є можливість не робити цього, Ви ж знаєте... - запротестував хлопець з крилами.
Він відразу признав в ній одну з тих, кого всі поважали та боялися.


В той час людина наблизилася до краю даху.


- Він міг не підніматися, а тепер тут на краю його ім'я горить в списку яскравим кольором і це його час! - дівчина повернула голову знову вниз. - 15 поверхів... Це самогубство...


- Але ж Ви можете втрутитися!


- Я не маю права, я не порушу і так хиткий баланс!


- Ви Вищі всі такі, вся брудна робота на нас! - викрикнув охоронець.


- Обережніше зі словами, я набагато сильніша за тебе і можу легко знищити, - вона встала на ноги на краю даху. - Коли ж ви світлі навчитеся визнавати свої помилки?!


І тут за її спиною розгорнулися чорні крила. Вона повернулася до майбутнього самовбивці і тихо прошепотіла "Вже час! ". Хлопець зробив крок уперед і полетів вниз до асфальту. Деякі свідки цього завмерли, хтось кричав з жаху. А дівчина з чорними крилами взлетіла вгору і спрямувала свій політ вниз, приземлившись вже біля трупа, вона знову сховала свої крила. Тут царувала паніка, хтось викликав швидку, хтось жалівся "Що такий молодий і така дурниця!", а серед цього натовпу міста К. стояла маленька дівчинка років 6ти і дивилася на все це з великим розумінням. Вона зустрілась поглядом з вже голубими очима і потягнула свою матір за рукав.


- Мам, мам, дивись, а ця дівчина вміє літати! - защебетала вона показуючи на незнайомку.


- Яка дівчина? Невже ще одна самогубця? - жінка років тридцятипяти дивилась туди куди показувала донька, але нікого не бачила. - Не мели дурниць!


- Але мам...  Вона розмовляє з тим хлопцем... - дівчинка навіть мала бажання наблизитися та послухати, про що вони говорять.


- Стій! - хапаючи її за комір зупинила мати. - Це місце злочину і не мели дурниць!


Від погляду червонокосої це не сховалося, але вона мала довести свою роботу до кінця.


- Вставай, - протягуючи руку до хлопця на землі промовила вона. - Майк, вставай! 


І хлопець схопивши її за руку піднявся.


- Я вижив?!


- Подивись уважніше...  На жаль ні...


- А ти янгол?


- Теж не вгадав...


- Тоді хто ти?  - зараз ця людина виглядала набагато краще, ніж при житті, декілька хвилин тому.


- Я та хто забере тебе і відведе в нову домівку, - дівчина говорила м'яко.


- А якщо я залишусь тут?


- Ти збожеволієш і станеш ще однією душею, яка буде мучитись!


- А таких багато? - він дивився в голубі очі.


- Дуже...  Я не можу забрати тебе проти твоєї волі... Тому вирішуй, але швидше в мене багато справ!


- Куди мені тепер? Самогубці ж в пекло? - чоловік зробив свій вибір.


- Там дізнаєшся, - дівчина махнула рукою та відкрила в воздусі старі дверцята.


- А ти зі мною?


- Ні, тебе там зустрінуть! - дівчина посміхнулась. - Вже час!


- Доречі, я не знаю хто ти...  Хоча здогадуюсь, - роблячі кроки вперед  Майк обернувся до своєї провожатої.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше