Глава 1. Вони ходять по землі

"Світ небезпечен не тому що деякі люди творять зло,

а тому що деякі бачать це, та ніого не роблять" (с) Альберт Ентштейн

На вулицях міста К. була пізня осінь, хоча листя вже стало жовтого чи червоного кольору, сонце ще гріло і люди цього міста раділи наче літом. На даху однієї з новобудів сиділа дівчина років двадцяти, одягнена в чорний плащ, червону сукню і на ногах білі найки, скинув ноги з краю, вона дивилася на цю суматоху внизу. Хтось кудись спішить, там хтось плаче, там розгортаєтся драма, а там нова історія кохання. Сонце гралося в її довгому волоссі і воно відігравало всіми відтінками червоного. 

"Вже 21 сторіччя... Стільки віків, а вони все ж такі забавні, але дурні і не вміють цінувати навайжливіше...  Нічого не вчаться, на жаль... Скільки мене не було?! Невже їм важко змінитися... Так вони продвинулися вперед, зруйнували і перебудували цей світ, спростили спілкування, але в той же час перестали цінувати те що в середині... Здаєтся моїм братам і сестрам насправді спір важливіший за розвиток їх створінь... " її очі кольору безхмарного неба різко стали сірими. "О, ось і він...  За розкладом... А в нього ж був вибір, але ні...  Час мені попрацювати... Ех... ".

І тут за її спиною відкрилися двері, на дах вийшов хлопець років до тридцяти, в гарному діловому костюмі, але в середині він не виглядав так. Дівчина бачила його біль, втому, ненависть до світу і себе самого, вона дивилась не на зовнішність, а в середину. За його спиною стояв трішки розмитий, в яскравому світлі і з білими крилами такий же хлопець і щось йому казав, але запізно.

- Ти ж знаєш, що пізно? - заговорила незнайомка. - Ви янголи-охоронці часто починаєте діяти запізно...

- В нього є можливість не робити цього, Ви ж знаєте... - запротестував хлопець з крилами.
Він відразу признав в ній одну з тих, кого всі поважали та боялися.

В той час людина наблизилася до краю даху.

- Він міг не підніматися, а тепер тут на краю його ім'я горить в списку яскравим кольором і це його час! - дівчина повернула голову знову вниз. - 15 поверхів... Це самогубство...

- Але ж Ви можете втрутитися!

- Я не маю права, я не порушу і так хиткий баланс!

- Ви Вищі всі такі, вся брудна робота на нас! - викрикнув охоронець.

- Обережніше зі словами, я набагато сильніша за тебе і можу легко знищити, - вона встала на ноги на краю даху. - Коли ж ви світлі навчитеся визнавати свої помилки?!

І тут за її спиною розгорнулися чорні крила. Вона повернулася до майбутнього самовбивці і тихо прошепотіла "Вже час! ". Хлопець зробив крок уперед і полетів вниз до асфальту. Деякі свідки цього завмерли, хтось кричав з жаху. А дівчина з чорними крилами взлетіла вгору і спрямувала свій політ вниз, приземлившись вже біля трупа, вона знову сховала свої крила. Тут царувала паніка, хтось викликав швидку, хтось жалівся "Що такий молодий і така дурниця!", а серед цього натовпу міста К. стояла маленька дівчинка років 6ти і дивилася на все це з великим розумінням. Вона зустрілась поглядом з вже голубими очима і потягнула свою матір за рукав.

- Мам, мам, дивись, а ця дівчина вміє літати! - защебетала вона показуючи на незнайомку.

- Яка дівчина? Невже ще одна самогубця? - жінка років тридцятипяти дивилась туди куди показувала донька, але нікого не бачила. - Не мели дурниць!

- Але мам...  Вона розмовляє з тим хлопцем... - дівчинка навіть мала бажання наблизитися та послухати, про що вони говорять.

- Стій! - хапаючи її за комір зупинила мати. - Це місце злочину і не мели дурниць!

Від погляду червонокосої це не сховалося, але вона мала довести свою роботу до кінця.

- Вставай, - протягуючи руку до хлопця на землі промовила вона. - Майк, вставай! 

І хлопець схопивши її за руку піднявся.

- Я вижив?!

- Подивись уважніше...  На жаль ні...

- А ти янгол?

- Теж не вгадав...

- Тоді хто ти?  - зараз ця людина виглядала набагато краще, ніж при житті, декілька хвилин тому.

- Я та хто забере тебе і відведе в нову домівку, - дівчина говорила м'яко.

- А якщо я залишусь тут?

- Ти збожеволієш і станеш ще однією душею, яка буде мучитись!

- А таких багато? - він дивився в голубі очі.

- Дуже...  Я не можу забрати тебе проти твоєї волі... Тому вирішуй, але швидше в мене багато справ!

- Куди мені тепер? Самогубці ж в пекло? - чоловік зробив свій вибір.

- Там дізнаєшся, - дівчина махнула рукою та відкрила в воздусі старі дверцята.

- А ти зі мною?

- Ні, тебе там зустрінуть! - дівчина посміхнулась. - Вже час!

- Доречі, я не знаю хто ти...  Хоча здогадуюсь, - роблячі кроки вперед  Майк обернувся до своєї провожатої.