Глава 9

— Дербі! Як же прикро, що ти нас залишаєш! — зітхнувши зі смутком, Унар плеснув по плечу рудого мага. Звісно, ніхто й гадки не мав, що за личиною ховається Грейс.

Вранці після сніданку вояки прощалися з Дербі, який понуро застиг біля розведеного багаття з опущеною головою. Насправді титанічними зусиллями стримував сльози. Грейс вже встигла вжитися в образ парубка й розуміла, що в товаристві воїнів соромно давати волю сльозам, хоча в кутиках сірих очей зрадницьки зблиснула волога. Оскільки магиня майстерно опанувала навички створення ілюзій, оті личини також відображували, виказували справжні емоції носія. І єдине, що дійсно важко було приховати, це погляд. Коли маскувалася під куртизанку, саме очі й видали її. Сірі й чисті. Хай там як, душу не сховаєш.

Насупившись, Генрі стояв осторонь. Склавши руки на грудях, незмигно свердлив Дербі, тобто, Грейс важким поглядом, неначе ладний пропалити в тій личині діру. Серце Бернвальдського болюче шматувала гірка правда, відома лише йому. Насправді прикипів до рудокосого мага, вважаючи побратимом, другом, а той виявився лише вигаданим образом… Чи зуміє пробачити цю брехню?

— На жаль, моя матінка занедужала, а пан командир… — Грейс вкотре доводилося брехати, винувато відводячи очі. — Пан командир надав мені відпустку…

— Можливо, Дербі переведуть на службу до кордонів з Ардвандором і ми вже його не побачимо, — холодно зронив Генрі до побратимів, підігруючи дівчині. — Ходімо, Дербі! Проведу тебе за ворота табору. Десь там твій кінь, його вже осідлали, — звісно, це також була брехня, бо насправді Грейс попрямує крізь портал.

Попрощавшись з вояками, магиня востаннє окинула тужливим поглядом табір, власний невеликий намет, польову кухню… Хоч як дивно, але почала звикати до життя простого вояки. Життя, у якому завше був Генрі. З ним ладна ділити усі негаразди й труднощі, дихати одним повітрям, лише був би поряд… Зрештою, короткочасна пригода обернулася прикрими наслідками. Якщо раніше між Генрі і Грейс була цілковита довіра, то в подальшому розчахнеться нездоланна прірва.

Опинившись за межами табору, Дербі з командиром мовчки крокували стежиною в бік густого гаю, щоб уникнути поглядів сторонніх.

— Що ж, активуєш портал та повернешся додому, — зупинившись поміж крислатих дерев, Генрі стиснув губи та втупився в пониклого Дербі. — Скинь вже ту личину до темряви! Тут нікого немає, окрім нас… І навіть не смій знову щось втнути, бо якщо дізнаюся…

— Я й сама втомилася від брехні… — за мить личина Дербі зникла, а перед насупленим Бернвальдським постала бліда, зажурена магиня у простій, зім’ятій сукні та зі скуйовдженим волоссям, наспіх заплетеним в косу. Винувато опустивши голову, не наважувалася поглянути Генрі у вічі, оскільки неодмінно побачить там відверту зневагу й злобу. Також недовіру, яка краятиме її серце гірше за все на світі.

— Коли повернешся додому, повідомиш батькам, що я у листі зробив тобі пропозицію, — голос мага вкутував кригою. — Звісно, твоїм батькам надсилатиму листа, у якому проситиму твоєї руки. За місяць зіграємо весілля й опісля відразу представлю тебе при дворі, як законну дружину…

— А потім? Як бути далі? — зрештою, Грейс наважилася підняти голову й враз зустрілася з немигаючим поглядом Бернвальдського. Як і гадала, в отих темних плесах зяяла холодна порожнеча.

— Далі? — Генрі іронічно викривив губи. — А що далі, Грейсі? Попрямую знову на службу, а ти, як і мріяла, писатимеш свої наукові праці. Кожен з нас матиме власне життя. Зрештою, будемо бачитися під час коротких відпусток, бо доведеться вдавати… Щасливе подружжя… — останні слова процідив крізь зуби з неприхованим сарказмом. — Також повідомлю про шлюб своєму братику Лотеру… Авжеж, він лише зрадіє! — хмикнувши, нервово змахнув з чола смоляне пасмо. — Гаразд… Активуй вже той клятий портал та повертайся до себе додому, — буркнув якось втомлено, з часткою роздратування.

Без жодного слова Грейс відповідним артефактом активувала портал, який за мить поглинув її спалахом сріблястого сяйва. Насправді Лінс майстерно опанувала портальну магію. Навіть виготовила для себе унікальний артефакт-браслет, налаштований саме на її магічну сутність. Як відомо, портальні артефакти вважалися розкішшю, їх могли собі дозволити лише правителі та кілька високопоставлених осіб. Ба більше, навіть вони користувалися порталами лише за нагальних потреб, оскільки під час переходів доводилося ще й витрачати чимало енергії, проте у випадку з Грейс усе було інакше. На щастя, боги з народження наділили її рідкісною магією, а згодом додалися і знання. Отож, портали дівчині давалися напрочуд легко.

— Прощавай… Дербі… — зронив Генрі зі смутком та іронією. Судомно зітхнувши, неквапливо попрямував в бік табору. Хоч питання з вибором нареченої вирішено, але від цього не легше… Грейс… Як могла так вчинити з ним? В душі клекотала гірка образа через її брехню, а серце в грудях тяжіло крижаною брилою.

Грейс, як і обіцяла, повернулася до рідного маєтку. Батьки й слуги вже звикли, що магиня могла як і раптово зникнути так і несподівано з’явитися, пересуваючись порталами. Зрештою, Грейс опинилася у власних апартаментах. Опустившись на ліжко, розпачливо затулила долоньками обличчя, з грудей вирвався надривний стогін.

— Боги… Що ж я накоїла? Генрі… Він ніколи не пробачить… — вп’явшись зубами у власну долоню, зі схлипуванням дала волю сльозам, що невблаганно душили. Як же вгамувати цей нестерпний біль? Як загасити вогонь, який нещадно випалював зсередини?

Коли Грейс дізналася, що Генрі збирався в дорогу, на службу до кордонів, вона відразу повідомила батьків, що попрямує до Ардвандора вдосконалювати знання та навички, адже здібну дівчину дійсно запросив до себе відомий маг-мудрець, пан Лорвіґ. Не вагаючись, Лінси погодилися. Вони пишалися талановитою донькою, яку запросив сам славетний Лорвіґ! Ба більше, Грейс попрямує крізь портал й не доведеться хвилюватися за її безпеку через довгу подорож каретою. Літній пан Лорвіґ зустрів дівчину у власному будинку доволі тепло й охоче, оскільки раніше чув про її унікальні здібності. Не зволікаючи, відразу показав магині величезну лабораторію та одну з найбагатших колекцій артефактів в Ардвандорі. Також і бібліотеку з рідкісними фоліантами, яких в мага було чимало. Звісно, щаслива й окрилена дівчина відразу поринула у безмежний світ науки та продовжила писати наукову працю про портальні артефакти, керуючись досвідом й настановами мудрого Лорвіґа. Водночас зуміла втілити свій шалений задум…