Глава 7

— Ходи-но до мене, кралечко… — прохрипів Бернвальдський, його обличчя враз просяяло задоволеною посмішкою. — Роздягайся… — помітив, як дівчина чомусь напружилася й відвела погляд від оголеного мага. Боги, невже соромиться? Хіба повії можуть бути сором’язливими? — Айлано, чи як тебе там… Скинь сукню. Хочу поглянути на тебе… Ти що, вперше бачиш оголеного чоловіка? — зронив з їдучим сарказмом, протинаючи «німфу» жагучим поглядом. Зрештою, після хвилини незрозумілого вагання дівчина повільно, якось неохоче стягнула з себе сукню й опісля застигла, стоячи біля ліжка в самих мереживних панчохах та з опущеною головою. Таке враження, що поводилася не як досвідчена куртизанка, а як цнотлива магиня під час першої шлюбної ночі.

— І чого стоїш, мов статуя? — іронічно скрививши губи, Генрі запитливо здійняв брову. — Невже не знаєш, як догодити чоловіку? Ми ж наче не в храмі…

— Я… Сьогодні подарую вам… Насолоду… — тихий голос Айлани здригався, а Бернвальдський зауважив в її очах страх, наче за мить опинеться не на ложі, а на ешафоті. Чому ж раптом? В залі під час танцю ця дівиця поводилася геть інакше, була розкутою, готовою дарувати любощі. Можливо, в неї виникли якісь негаразди?

— Якщо ти сьогодні не налаштована працювати, я покличу іншу, — роздратовано буркнув Генрі, суплячи брови. Він не з тих, хто стане примушувати до любощів, навіть повію за монети. Зрештою, як зуміє пірнути у вир насолоди, якщо дівчина цього не бажає? 

— Ні, пане… Все гаразд… — раптом в погляді дивної куртизанки блиснула непохитна рішучість. Повільно опустившись на краєчок ложа, Айлана тендітними пальчиками огладила широкі груди чорнявого воїна, немов торкалася чогось сокровенного, забороненого…

— А ти солоденька… — ці обережні доторки озвалися в Генрі хвилею вогняного бажання. — Розважатимеш мене? — маг різким рухом притягнув до себе дівчину й поваливши на ложе горілиць, за мить опинився зверху. Чомусь почувався так, наче вполював дику лань. Можливо, будучи досвідченою куртизанкою, Айлана вдавала сором’язливу, аби дужче розбурхати хіть клієнта? Упершись руками в ліжко обабіч її голови, Генрі на мить зазирнув в округлені дівочі очі. Боги, чому ж ті сірі плеса такі чисті і ясні, наче в них і натяку не було на розпусту, а натомість застигла бентега? Невже така гарна актриса? Ще й тремтить, мов полохливе зайченя… Страх, сором чи майстерна гра? Попри усі сумніви, серце Бернвальдського мимоволі здригнулося, проте тіло, розпалене бажанням, прагнуло утіх. Не зволікаючи, Генрі обрушився на куртизанку буревієм шаленої пристрасті, а коли настала довгоочікувана для нього мить єднання, маг раптом напружено застиг, аж протверезів…

— Боги… Ти що, незаймана? — видихнув в розпашіле дівоче обличчя. Звісно, не міг цього не відчути. — Як же…

— Байдуже… — хрипко прошепотіла Айлана, обвиваючи тендітними рученьками його пружний торс, в затуманеному погляді вирувала невимовна насолода із прагненням продовжувати, пізнавати саме його, Генрі… Неначе на ложі не черговий клієнт, а коханий, жаданий маг. На мить Бернвальдському навіть здалося, що це не майстерна гра, а справжні емоції, які дужче розбурхували полум'я нестримної хіті. І він не зупинявся. Чи можливо опиратися, коли згораєш у вогні пестощів? Щодо цноти магині з’ясовуватиме завтра, оскільки доволі дивно, що в закладі утіх працюють незаймані «жриці»…

Після шалених любощів Генрі з Айланою заснули над ранок. Авжеж, ніченька видалася спекотною! Коли маг прокинувся, дівчини поряд не спостерігалося. Вона зникла, немов марево, дивовижний сон… Зрештою, маг вирішив відшукати Айлану, аби усе прояснити. Невже Ворцевський наймає на роботу незайманих дівчат? І яке ж лихо спонукало цю дивну красуню погодитися на таке? Сподівався, що вона хоч скористалася артефактом контрацепції, аби уникнути небажаних наслідків…

Квапливо одягнувшись і умившись, Генрі спустився на перший поверх до зали, де вчора бенкетував з побратимами. Кілька його вояк, які вже прокинулися, сиділи за столом та ковтаючи ель, обговорювали ніч бурхливих розваг та ділилися враженнями. Серед них спостерігався мовчазний Дербі. З появою в залі командира він відразу знічено опустив голову, втупившись скляним поглядом у свою тарілку з омлетом.

— Дербі! Ти вчора був з тією русявою дівкою? Хоч розважився? — реготнувши, Унар запитливо зиркнув на рудого мага. — Коли ми пішли, ти наче тут залишився…

— Не був, — сором’язливо пробубонів Дербі, не піднімаючи голови. — Нікого не хотів… Я вчора спати пішов…

— Темрява з тобою! — рикнув Унар, плеснувши зніченого побратима долонею по спині. — Ото «сходив» до дівчат! Прийшов сюди, аби поспати?! — вояки за столом вкотре зайшлися реготом, слухаючи цю розмову. — Краще би в таборі залишився! Дивний ти, Дербі… Пане командире, ви чули?! Наш Дербі просто спав! Тихо й мирно спав, мов дитя!

Саме цієї миті до столу, за яким сиділи вояки, квапливо наблизився пан Ворцевський. Як завше, улесливо посміхався. Звісно, з’явився за монетами, адже клієнти повинні заплатити за розваги.

— Вітаю, вельмишановне панство! — кахикнувши, мовив до магів. — Сподіваюся, мої дівчата подарували вам незабутню насолоду…

— Авжеж, подарували… — процідив Бернвальдський, свердлячи власника закладу сталевим, важким поглядом. — Не знав, що у вас працюють незаймані! Ото вночі й дізнався…

— Що?! Незаймані?! Боги з вами! Що за маячня?! — скрикнув Ворцевський, розгублено кліпаючи очима. — В мене працюють лише досвідчені!

— А Айлана?! Також досвідчена?! — рикнув Генрі, стискаючи кулаки й закипаючи у гніві. Авжеж, ненавидів брехню!

— Та що ви таке кажете?! Айлана?! Вона одна з моїх найкращих дівчат! — випалив Ворцевський, від хвилювання на його гладкому обличчі аж проступили червоні плями. — В неї було чимало клієнтів!

— Покличте її сюди, — голос Генрі проймав кригою, а вояки за столом враз замовкли, здивовано зиркаючи на свого командира.

За кілька хвилин до зали увійшла Айлана. Позіхаючи, поправила білосніжні кучері й водночас якось невдоволено поглянула на Бернвальдського, а він у подиві зауважив, що ця куртизанка не зовсім схожа на ту магиню, з якою вночі ділив ложе… В Айлани насправді очі не сірі, а блакитні й холодні, з хтивими вогниками, також рухи розкуті.