Глава 5

Життя у військовому таборі минало для Генрі низкою насичених днів. Зазвичай ранок розпочинався з тренувань, під час яких командири завзято муштрували вояк. Прокидаючись зі сходом Сонця під пронизливий звук артефакту-сурмача, Бернвальдський шикував неподалік від розведеного багаття магів свого підрозділу й після традиційної переклички та швидкого сніданку прямував з ними за межі табору на тренувальне поле. Вигукуючи бойові заклинання, воїни нерідко мірялися силами, а також практикувалися у створенні магічних щитів. Атакуючи потужними блискавками, Генрі вчив молодих магів оборонятися та створювати захист, заразом перевіряв потенціал кожного воїна. Інколи й кухарів брав на тренування. Хай там як, вони також повинні навчитися захищатися у разі небезпеки. Звісно, незграбний Дербі відразу став об’єктом насмішок, адже, м’яко кажучи, бойовою магією володів кепсько. Під загальний регіт вояк кумедно махав мечем, ба більше, не завжди встигав активувати магічний щит, ще й той щит був слабенький та майже не захищав від атак.

— Дербі, тобі краще сидіти на кухні та носа звідти не висовувати! — кепкували воїни жартома. — Ти б’єшся, як дівиця, яка відмахується від настирливих залицяльників! Краще готуй свою рибну юшку! — хай там як, насправді усім смакували страви, приготовлені Дербі. Хоч вояка з нього і нікудишній, проте кухар неперевершений! Воїни обожнювали оту рибну юшку, як і тушковане овочеве рагу й запечене м’ясо.

— Та ну вас до темряви! — на ті глузливі слова Дербі лише ображено махав рукою. Зрештою, важко зітхаючи й скрушно хитаючи головою, Генрі довго не мучив бідолаху й за годину тренування відпускав з богами на кухню. Опісля приготування трапези Дербі ще також доводилося перевіряти та налаштовувати бойові артефакти в окремому наметі, де і спав. Хоч вояки й кепкували з цього рудого дивака, проте полюбили його, адже власні обов’язки виконував сумлінно. Як кажуть, кожному своє. Уникаючи насмішок побратимів, Дербі нерідко усамітнювався в наметі, продовжуючи працювати з артефактами. Умостившись на вовняному килимі посеред численних розкладених кристалів й фоліантів, чаклував собі на самоті та безперервно бурмотів якісь заклинання. Інколи й геть зникав з поля зору, а вояки вже звикли, що дивакуватий Дербі годинами сидить в наметі, або десь блукає табором.

Повертаючись щовечора до власного павільйону, втомлений Генрі завше перевіряв магпошту. З теплою усмішкою перечитував листи з рідного маєтку, а також і повідомлення від Грейс. Дівчина написала, що поїхала до сусіднього королівства Ардвандор, де практикується у якогось відомого мага-мудреця. Як Генрі й гадав, Лінс захопилася наукою, навіть натяку не виказує на бажання створити сім’ю. Та і який тут шлюб? Це ж очевидно, що заповзята Грейс з головою поринула в науку! Зрештою, Генрі лише радів її успіхам.

Якось перед сном Бернвальдський вирішив прогулятися табором. Його вояки вже повечеряли та розвалилися біля багаття на шкурах, бурхливо обговорюючи минулі тренування. Привітавшись з ними стриманим кивком, Генрі неспішно покрокував до намету Дербі. Варто перевірити, чи налаштував той маг кілька важливих бойових артефактів, які вийшли з ладу.

— Як справи, друже? — відкинувши полог, Бернвальдський увійшов до намету. Саме цієї миті Дербі нерухомо сидів на килимі й щось бубонів собі під ніс, чаклуючи над одним з бойових кристалів. — Впорався? Завтра тренування, знадобляться кристали… Налаштував? — окинувши зацікавленим поглядом творчий безлад, що царював в наметі, Генрі стягнув з себе мундир та шпурнув на табурет, а сам опустився на килим біля задумливого, вельми напруженого Дербі, який розгублено привітався з командиром кивком.

— Майже всі налаштував, — пробурмотів у відповідь. — Ось, останній… — вказав на невелику сферу з червоного скла. — Зараз… Розплутаю та активую кілька потоків і готово… Кропітка праця, мій… командире… — заплющивши очі, поклав долоню на сферу. — Все, готово! — за хвилину полегшено видихнув. — Якщо бажаєте, можете перевірити, — глипнувши на Генрі, повільно підвівся на ноги.

— Гаразд. Як завше, ти швидко впорався, — напружено схилившись на бойовими кристалами, Бернвальдський почав перевіряти магію кожного, його сутність враз вловила правильні сплетіння потужних магічних потоків. Авжеж, хоч вояка з Дербі й кепський, проте артефактор та кухар чудовий! Зосередившись на кристалах, Генрі й не помітив, як рудий маг нишком запхав в кишеню його мундира маленький камінець-артефакт, що мав вигляд смарагдової краплини.

— Пане командире… — кахикнувши, ніяково зронив Дербі. — А мені обов’язково завтра йти на ті… тренування? — мовив так жалібно, наче доведеться прямувати на тортури.

— Обов’язково! — рішуче відрубав Генрі, підводячись. — Заради твого ж блага! Зрозумій, друже… — по-товариськи плеснув його по плечу. — Ти перебуваєш у військовому таборі, а не в королівському палаці! Хоч ти кухар та вправно налаштовуєш артефакти, але тобі доведеться навчитися бодай якось захищати себе!

— Розумію… — сутужно зітхнувши, Дербі розгублено відвів погляд. Таке враження, наче боявся дивитися командиру в очі.

— Що ж, вранці чекаю на тебе. Заразом принесеш і бойові кристали… Добраніч, — стягнувши з табурета мундир, Генрі покинув намет рудого мага та попрямував відпочивати.

Як завше, черговий ранок у таборі розпочався з оглушливого, різкого реву сурмача. Неохоче розплющивши очі, Дербі злісно скривився. Огидний звук… Ще й доведеться йти на ті трикляті тренування, хай їм темрява! Судомно видихнувши, неохоче підвівся з вузенького ліжка. Квапливо умившись над дерев’яним тазиком, запхав бойові кристали в шкіряну торбину. Авжеж, командир наказав принести їх на тренування… Наразі необхідно навідатися на кухню, приготувати для вояк пшеничну кашу з м’ясною підливою, також нарізати свіжі овочі. На щастя, мав кілька побутових артефактів, які значно полегшують та пришвидшують приготування трапези. А попереду ненависне тренування… Боги, як же це витримати? Знову ті тортури та їдучі насмішки вояк! Що ж, доведеться зціпити зуби й терпіти… Заради власної важливої мети Дербі ладний стерпіти все.