Глава 4

— Як ти? — з тривогою прошепотіла Грейс, сидячи навпроти парубка в тьмяній кареті. Знадвору крізь віконця пробивалося сяйво магічних ліхтарів, кидаючи відблиски на нерухому постать Генрі. Його обличчя неначе скам’яніло, а довге мовчання неабияк насторожувало. Насправді за вдаваною непорушністю клекотав вулкан.

— Шкодую, що не вбив його… — зрештою, хрипко зронив маг, втупившись у шибку. — Він навіть на легку смерть не заслуговує… — зі згадкою про Ріко злісно стиснув губи. — Навіщо ти з ним пішла? — пролунало з гірким докором. — Маленька, наївна Грейсі… Пригод забажала на свою голівоньку?

— Він обіцяв показати колекцію рідкісних артефактів! — випалила дівчина, хоча вже й картала себе за необачність та довірливість. Аліфарда знала не перший рік, періодично бачилася з ним на балах. Ріко неодноразово запрошував на танець, у спілкуванні здавався приємним, виказував ввічливість, галантність. Як виявилося, за награною люб’язністю майстерно маскував підступні наміри, а Грейс навіть гадки не мала, що він здатний на таку ницість.— Боги, я ж не думала, що він…

— Не думала… — іронічно протягнув Бернвальдський. — Не думала?! А якби мене поряд не було? Якби той мерзотник тебе… скривдив? — мимохіть стиснув кулаки. — Яка ж ти ще дитина, Грейс! Хіба можна бути такою наївною? Цей світ не такий райдужний, яким ти його бачиш! Не з рожевими дракончиками та єдинорогами… — з докором похитав головою.

— Це все через мене… — важке зітхання магині змінилося тихим схлипуванням. Сльози невблаганно душили, зрештою, дівчина дала їм волю. Хай там як, почувалася винною через те, що постраждав Генрі.   

— Гаразд, не варто рюмсати, дитинко, — заспокійливо мовив маг, навіть кволо посміхнувся. — Бо привезу тебе додому заплаканою, а слуги помітять, вже й годі казати про твоїх батьків…

— Не буду… Пробач… — діставши носовичок, дівчина нервово витерла заплакані очі. — Боги, яка ж я дурепа! Повірила йому, хоча… Колекція артефактів дійсно варта уваги, там чимало портальних та…

— Авжеж, науковий інтерес, — глузливо хмикнувши, Бернвальдський перевів на згорьовану магиню глибокий, задумливий погляд. — Наука понад усе! Через кляту цікавість ледь не постраждала… І про що лише думала, коли усамітнювалася з Аліфардом в тому кабінеті?

— Звісно, про артефакти! — схилившись до Генрі, дівчина раптом поклала долоньку на його холодний зап’ясток. — Щодо тебе… Я щось вигадаю! Обіцяю… Я спробую створити артефакт, який нейтралізує енергію того клятого пилу!

— Дякую за турботу, дитинко, — пролунало з відвертим скепсисом. Навчаючись в академії, Генрі поверхнево вивчав артефакторику, на лекціях розповідали і про цей «пил безпліддя» й про те, що жоден маг досі не зумів нейтралізувати його вплив на організм. — Зрештою, про службу при дворі доведеться забути, за кілька днів попрямую до кордонів, до темряви ту відпустку! Принаймні хоч там мій братик Лотер не дошкулятиме розмовами про шлюб, бо останнім часом про це лише й мова… Каже, що заради кар’єрного росту необхідно одружитися, оскільки і Його Величність на цьому наполягатиме…

— А ти, Генрі? Хочеш одружитися? — раптом вирвалося в Грейс. — І якщо так, то з ким? — враз пригадалася Маґбет, на яку маг дивився з невимовним обожнюванням й серце магині мимоволі здригнулося з болем.

— Яке це вже має значення? — зітхнувши, Генрі лише дужче спохмурнів. — Я ж безплідний маг, чи не так? Зрештою, правда колись з’ясується, ба більше, у шлюбі, а я… Ніколи не став би приховувати правду від обраниці, аби не руйнувати її життя! Отож, молитиму богів, щоб моя служба тривала якнайдовше…

Грейс змовчала на те. Чомусь здавалося, що слова були зайвими. Відчувала його біль і розпач. Якби не клятий пил, Генрі неодмінно би залицявся до Соулін… Наразі білява красуня залишиться лише в його мріях, та хіба Грейс легше від цього? І як жити, коли серденько повсякчас лине до чорнявого мага?

«Невже це кінець? Незабаром він поїде до кордонів, а що опісля? Я ж не зможу без нього…» — душу шматували гіркі думки і Грейс ладна була розридатися, але натомість лише сильніше стиснула губи. Не стане лити сльози перед Генрі, вона ж не плаксиве дівча, не дитина!

Тим часом карета зупинилася біля воріт маєтку Лінсів. Хоч дівчина дісталася рідної домівки, проте враз охопило тугою й смутком. Як же не хотілося розставатися з Генрі! Ба більше, за кілька днів він попрямує до кордонів…

— Добраніч, Грейсі, — лагідно зронив парубок на прощання. — Вже й не знаю, коли побачимося… А ти пиши мені, не забувай, — відчинивши дверцята, допоміг дівчині вийти з карети.

— Добраніч… Звісно, я писатиму! — за усмішкою Грейс приховувала роздираючу гіркоту. Шуснувши крізь прочинені ворота, на мить зупинилася та обернулася, споглядаючи у світлі магічних ліхтарів карету Бернвальдського, що віддалялася й зникала у нічній темряві. Саме цієї миті наче водночас віддалялася частинка її розірваного навпіл серця. Боги, як же боляче!

Крокуючи алеєю в бік будинку, Грейс змахнула непрохану сльозину й шмигнувши носом, раптом нерухомо зупинилася біля широкого ґанку. Магиня завше завмирала, коли якась чергова ідея охоплювала шаленством. Як кажуть, за щастя треба боротися і дівчина була рішуче налаштована на запеклу боротьбу навіть попри те, що доведеться долати тернистий, довгий шлях.

+++ 

За два дні Генрі верхи попрямував до північних кордонів. Вони розділяли королівства Сальвенсґард та Локвір, де царювала владна королева Верґа. Про неї різне говорили. Подейкували, краще б Верґа народилася чоловіком, а не жінкою… Правителька володіла потужною бойовою магією, була високою, з міцною статурою, мала звірячий апетит. Кажуть, під час трапези могла з’їсти самотужки запеченого кабана, ще й ковтала чорний ром, мов справжній вояка! У власному королівстві дбала про жінок, надала їм права нарівні з чоловіками. Звісно, жительки Локвіра її боготворили й чимало бойових магинь поповнили величезне військо королівства. З огляду на це, сальвенсґардський король Ельдар побоювався, аби амбітна жіночка не пішла війною на його землі, тому й звелів своїм воїнам ретельно охороняти кордони на півночі. Отож, за наказом правителя Генрі попрямував саме туди, де служитиме командиром підрозділу бойових магів.