Глава 3

Після завершення першого танцю відразу розпочався другий, проте Ріко квапливо й впевнено потягнув набундючену Грейс до виходу з зали. Не обертаючись, дівчина покрокувала з Аліфардом. Геть не зважала на Кітті й Мілену, які з цікавістю зиркали услід. Також в бік Генрі навіть не глянула, вдаючи байдужість, хоча в грудях вирував вулкан. Авжеж, другий вальс… Нехай танцює зі своєю ненаглядною Маґбет! Грейс була впевнена, що парубок неодмінно знову запросить панну Соулін…

— В мене розкішний маєток! Якщо бажаєш, можу показати, — прямуючи широкими коридорами, освітленими магічними ліхтариками, Аліфард дужче стиснув дівочий зап’ясток. — Впевнений, тобі сподобається! — охоплена гіркими роздумами й ревнощами, Грейс геть не помічала задоволеної посмішки білявого мага.

— Іншим разом, Ріко! — буркнула насуплена Лінс. — Наразі ти обіцяв показати колекцію артефактів…

— Звісно! Неодмінно їх побачиш, як я й обіцяв, — зупинившись біля однієї з численних дверей, оздобленої позолотою, Аліфард відразу певним артефактом нейтралізував охоронне заклинання батька. — Ласкаво прошу! — штовхнувши ті двері, потягнув дівчину всередину просторого приміщення, де за мить спалахнули магічні лампадки, освітлюючи вишуканий інтер’єр кабінету пана Аліфарда. — Ось… Поглянь… — парубок вказав на полиці з товстого скла, що простягалися вздовж білих стін, а Грейс аж ахнула у подиві. На полицях дійсно красувалося чимало рідкісних артефактів. Були й портальні, також побутові, навіть руйнівні… Вони враз привернули увагу магині-дослідниці, виблискуючи численними кристалами, а деякі мали подобу звичайних прикрас, або чудернацьких предметів.

— Боги… Тут і портальні артефакти, також ілюзійні… — благоговійно прошепотіла дівчина, наближаючись до скляних полиць. — Відчуваю їхню магію… Дійсно, дивовижна колекція… — простягнувши правицю, обережно торкнулася кришталевої кулі, завбільшки з м’яч. — Це ж… Артефакт ілюзій! Завше мріяла побачити такий на власні очі та вивчити його магічні потоки… — роздивляючись цей дорогий артефакт, навіть не помітила, як Ріко певним заклинанням заблокував двері кабінету.

— Грейс… — наблизившись до дівчини ззаду впритул, раптом обвив руками її струнку талію й притиснув спиною до себе. — Це так романтично… — схилившись, видихнув їй у скроню. — Ми тут самі… Лише ти і я… Давно хотів зізнатися, що божеволію від тебе…

З такої несподіванки дівчина аж вклякла, мов вкопана, а коли нервово смикнулася у спробі відсторонитися, Ріко різким рухом розвернув її обличчям до себе й саме цієї миті Грейс зауважила в блакиті його очей шалений, дикий блиск.

— Відпусти… Що ти собі дозволяєш? — гнівно засичала йому в обличчя. — Ти ж обіцяв… Показати артефакти, ти… — коли спробувала відштовхнути від себе білявого нахабу, той лише зловтішно реготнув, охоплений шаленством вседозволеності.

— Грейсі… Хоч чимало дівчаток ладні цілувати мені ноги та прагнуть моєї уваги, але хочу лише тебе… Богине, в мене, до речі, щодо тебе серйозні наміри… — стиснувши цупкими пальцями плечі заціпенілої магині, Ріко рвучко притягнув до себе ошелешену Грейс та нахабно вп’явся в її тремтячі вуста вимогливим поцілунком.

— Ні… Що ти коїш? — щосили відштовхуючи від себе Аліфарда, Грейс вже збиралася нагородити його гучним ляпасом, проте парубок рішуче перехопив її правицю, скрививши губи у зловтішній посмішці.

— А ти запальна, норовлива… Завше знав, що ти така… Це лише розпалює… — коли Грейс у відчаї кинулася до дверей та почала щодуху смикати ручку, враз усвідомила, що опинилася у пастці. Звісно, двері були наглухо зачинені. — Не втечеш так просто, пташко… Сьогодні я пізнаю тебе, а опісля візьму за дружину… Гадаю, якщо ми будемо разом, цей факт змусить твоїх батьків погодитися на шлюб, адже йдеться про твою репутацію…

Грейс погано володіла бойовою магією та не зуміла би дати відсіч білявому негіднику. Хай там як, він навчався в Академії Бойових Магів Сальвенсґарда, хоча й не був найкращим учнем. На жаль, також не взяла з собою захисний артефакт, адже була впевнена, що в маєтку Аліфардів безпечно.

— Попалася… — хтиво облизнувши губи, Ріко притиснув тремтячу у гніві й страху магиню спиною до дверей. Не зволікаючи, нахабно вп’явся в її вуста, а лівицею ковзнув по стегну, задираючи поділ пишної сукні.

— Відчиніть двері! Грейс! Ріко! Я знаю, що ви там! — раптом з коридору залунав грізний рик Генрі. Звісно, Ріко геть не сподівався на появу Бернвальдського, адже був впевнений, що той захопився білявкою Маґбет та повсякчас крутитиметься біля неї. — Грейс! З тобою все гаразд?! — не зволікаючи, розлючений чорнявий маг вдався до руйнівного заклинання.

Коли неабияк наляканий, спантеличений Ріко мимоволі випустив з рук тремтячу Грейс, двері кабінету з гуркотом розчахнулися проявом потужної бойової магії Генрі. На щастя, дівчина встигла відскочити вбік, водночас подумки дякуючи богам за вчасну появу рятівника. На порозі загрозливо бовваніла постать Бернвальдського. Стискаючи кулаки, бойовий маг зловісно пропалював лютим поглядом зніяковілого Аліфарда, який мимохіть позадкував вглиб кабінету, а Грейс відразу шуснула в коридор, ховаючись за спиною розчервонілого від люті Генрі.

— Завжди знав, що ти ниций покидьок! — гарикнув Бернвальдський, насуваючись на білявого мага. — Та як ти посмів кривдити Грейс?! Гадаєш, не розумію, навіщо заманив її сюди?! — насправді ще в залі після танцю помітив, як Ріко потягнув дівчину за собою в коридор й чомусь відразу охопило неприємним передчуттям та тривогою за Грейс, навіть покинув Маґбет, яку збирався знову запросити на вальс. Зрештою, не судилося, адже перемогло почуття відповідальності за наївну магиню Лінс. Добре знав гнилу натуру Аліфарда, ще з академії. Не просто так той білявий маг кудись повів Грейс… Хай там як, Генрі не дурень та під час вечірки зрозумів, що варто очей не спускати з дівчини, аби не вскочила в халепу. Зрештою, інтуїція не обманула. Коли Грейс і Ріко покинули залу, Бернвальдський відразу кинувся за ними.