Х. Повернення

​Дорога назад була спокійною .
Артем, хоч і був у шоці, але спрацював як справжній агент підтримки: посадив малого на поїзд, запхав у сумку домашньої ковбаси та Катіних пиріжків.
​А головне — бабуся. Коли Пашка зателефонував їй і розповів, що він уже в Мукачево, вона спочатку п'ять хвилин голосила в трубку: «Ой, лишенько, дитина в бігах!», а потім витерла сльози й скинула йому на картку таку суму, що Пашка відчув себе як мінімум власником невеликого агрохолдингу.

***
Карета перетворилася на гарбуз рівно в той момент, коли Пашка переступив поріг інтернату. На нього чекали. Причому всі: від вахтера дяді Вані до самої директорки.
Тамара Іванівна сиділа у своєму кабінеті, підперезана суворою хусткою. Коли Пашка зайшов, вона мовчала хвилину, яка здалася йому вічністю.
— Ну що, мандрівнику? — нарешті тихо запитала вона. — Марко Поло ти наш. Де тебе чорти носили три дні? Весь особовий склад на вухах, поліція вже почала малювати орієнтування...
​— Тамаро Іванівно, — Пашка ввімкнув свій найбільш щирий голос, — я став дядьком. Дві дівчинки. Я мусив їх побачити. Діти - це ж наше майбутнє!
​— Твоє майбутнє зараз — це швабра і ганчірка! — відрізала директорка, хоча в кутиках її очей на мить зблиснуло щось схоже на полегшення.

​Дісталося Пашці «по повній програмі». Адміністрація вирішила влаштувати показове виховне шоу, щоб іншим не кортіло:
1.​ Трудова терапія: Пашку призначили «головним по чистоті» в актовій залі на два тижні. А там якраз готували якесь свято, тож підлогу доводилося натирати до дзеркального блиску щодня.
2.​ Інформаційна блокада: У нього офіційно відібрали телефон на тиждень. Для «інформаційного дилера» це було як перекрити кисень.
3.​ Додаткові наряди на кухні: Чистка картоплі стала його обов'язком аж на місяць. Пашка жартував, що після такої кількості картоплі він зможе чистити її із заплющеними очима.

***
​Увечері, коли спина нила від миття підлоги, Пашка сидів на підвіконні в спальні. Хлопці навколо гули, розпитуючи про пригоди, про «заячий» проїзд і про те, які вони — ті малі племінниці.

​Пашка дістав з кишені пожмакану фотографію, яку Артем роздрукував йому на швидку руку. На ній він — скуйовджений, втомлений, але з неймовірно дурною і щасливою посмішкою — тримає два крихітних пакуночки.

​— Важко було, Паш? — спитав Сєрий, який тепер дивився на нього з повагою.
— Важко, — кивнув Пашка, згадуючи 800 кілометрів і нагоняй від директорки. — Але воно того варте, друже. Тепер у мене є заради кого вікна мити.

​Пашка закрив очі. Десь там, за сотні кілометрів, спали дві дівчинки. І він знав: наступного разу він вже приїде до них не «зайцем», а справжнім успішним дядьком з гостинцями і подарунками.