ІХ.Втеча

​Пашка задіяв усі свої зв’язки «інформаційного дилера». За два пиріжки й обіцянку не здавати точку з курінням, він виміняв у Сєрого (який після історії з рецептами став напрочуд шовковим) цивільну куртку.

 Через знайомого водія хлібовозки він дізнався точний час, коли ворота відчиняються для виїзду.

​О шостій ранку, поки вихователі бачили десятий сон про премії, Пашка вже сидів у кузові між лотками з батонами. Пахло хлібом і свободою.

​Висадившись за два кілометри від міста, Пашка зрозумів, що грошей на автобус у нього — як кіт наплакав. Довелося вмикати «режим Макіавеллі».
​Перша попутка: Старий «Жигуль» з дідом, який всю дорогу повчав Пашку, що молодь нині не та. Пашка кивав, підтакував і навіть розповів діду «секретну методику» посадки часнику (бабуся навчила, коли був у неї в гостях). Дід так розчулився, що підвіз його прямо до вокзалу.

Київський вокзал гудів, як розтривожений вулик. Потяг «Київ — Ужгород» уже стояв на пероні. Пашка вирахував «найдобрішу» на вигляд провідницю — тітоньку з обличчям людини, яка любить онуків і серіали про любов.
Коли почалася масова посадка, він просто прилаштувався до багатодітної родини з трьома баулами, коляскою і крикливим собакою. У цьому хаосі Пашка підхопив одну з їхніх сумок, по-діловому кинув провідниці: «Я зараз донесу і вийду!» — і спокійно зайшов у вагон.

Замість того, щоб вийти, Пашка прослизнув у самий кінець вагона, де на третіх полицях (тих, що для матраців) зазвичай ніхто не сидить. Він забарикадувався там матрацами, зробивши собі щось на кшталт гнізда.
Коли потяг рушив, серце Пашки калатало в такт колесам.
Перша перевірка квитків: Пашка затамував подих. Знизу було чути шелест паперу і голос провідниці: «Ваш квиточок? Чай будете?». Він лежав тихо, як миша під віником.
Сюрприз: Світло у вагоні вимкнули через економію, і це стало його головним козирем. У темряві він був просто частиною багажу.

Десь під Тернополем живіт Пашки почав грати марш голодного кавалериста. Треба було виходити на зв'язок з цивілізацією. Він обережно зліз вниз. На боковому місці сидів студент, який намагався в темряві читати конспект під світло телефону.
— Чуєш, бро, — пошепки почав Пашка, — я тут... е-е-е... у відрядженні. Квиток у іншому вагоні, але там компанія дуже шумна, не дають виспатися. Маєш щось перекусити? Можу навчити, як за п'ять хвилин зламати пароль на будь-якому сусідському Wi-Fi.
Студент, вражений такою «діловою пропозицією», поділився з Пашкою бутербродом з ковбасою. Так Пашка вижив до самого ранку.

Коли потяг почав маневрувати між горами, а у вікні показався замок «Паланок», Пашка зрозумів: він це зробив. Він вискочив на перон раніше, ніж провідниця встигла перерахувати пасажирів.

***
Артем якраз намагався розібратися з хитромудрою конструкцією дитячого ліжечка, тримаючи в зубах викрутку, коли в двері не просто постукали, а видали фірмовий шифр: три коротких, один довгий.
Коли він відчинив, то ледь не впустив ту викрутку собі на ногу. На порозі стояв Пашка: скуйовджений, куртка в пилюці, на обличчі — суміш перевтоми та абсолютної нахабності, а під пахвою — пакет з київськими батонами (бо «хліб у дорогу — це святе»).

Сцена в коридорі:
— Ти?! — Артем витріщив очі так, ніби побачив привида або принаймні податкову інспекцію. — Пашка, ти як тут? Ти ж мав бути під замком на Київщині! Тебе що, під заставу випустили? Чи ти підкоп зробив?
— Ой, Тьом, не починай, — Пашка по-господарськи зайшов у квартиру, знімаючи кросівки. — Твої закарпатські кордони — це діряве сито для людини з базою мікроекономіки. Я на матрацах у потязі їхав, як справжній ніндзя. Давай, показуй моїх принцес, заради яких я ризикував своєю бездоганною репутацією.

Артем стояв посеред коридору, заціпенівши. Він знав, що його молодший брат — авантюрист, але проїхати через усю країну, через блокпости, без квитка, у темряві...

— Паш, ти хоч розумієш, що Катя зараз знепритомніє? — прошепотів Артем, нарешті приходячи до тями. — Вона ж думає, що ти там...а ти тут — живцем!
— Бро, не тупи, — Пашка заглянув у кімнату, де у світлі свічок та настільної лампи на акумуляторі панувала тиша. — Ого... Тьом, вони реально однакові? Я думав, ти приколовся, щоб я швидше приїхав.

***
Коли Катя вийшла з кухні з пляшечками й побачила Пашку, вона ледь їх не випустила. Шок Артема був квіточками порівняно з її реакцією.
— Пашенько! Ти як?! — вона кинулася його обіймати, а Пашка, який зазвичай вдавав із себе «суворого гангстера», раптом якось ніяково затих і почервонів.
Артем похитав головою, дивлячись на цю картину:
— Знаєш, Паш... Я завжди знав, що ти викрутишся з будь-якої ситуації. Але припертися з-під Києва в Мукачево без копійки грошей — це навіть для мене занадто. Ти або геній, або повний псих.
— Одне іншому не заважає, — хитро всміхнувся Пашка, обережно зазираючи в ліжечко. — Капець… вони ж... вони ж менші за буханку хліба. Як ти їх в руках триматимеш? Ти ж їх розчавиш своїми клешнями!

​У цей момент одна з дівчаток поворушила пальчиком. Пашку накрило. Весь його цинізм, схеми, мікроекономіка — все вилетіло в трубу. Він зрозумів, що заради цих двох кнопок він реально готовий на все.

​«Слухайте, малі, — подумки звернувся він до племінниць, — дядько Пашка скоро вийде на волю. І у вас будуть найкращі ляльки. А якщо хтось образить — у мене на них уже готова схема».