VIІ. Інтернат

В інтернаті Пашка швидко «вдуплив»: якщо не вмієш крутитися, тебе або з’їдять на сніданок, або змусять драяти туалети зубною щіткою до дзеркального блиску. Його досвід роздачі флаєрів миттєво еволюціонував у щось більш напівкримінальне, але стабільно прибуткове. Пацан обжився за тиждень, наче там і народився.

Але тут прилетіла «гуманітарка» від Артема. Пашка чекав на неї, як хакер на новий пароль. Він уже малював у голові закарпатський балик, елітний шоко або, на крайняк, топовий вейп, який можна було б загнати місцевим мажорам за потрійну ціну.

Коли він розпакував коробку перед усією «бандою» в кімнаті, запала тиша. На дні лежав обшарпаний підручник з мікроекономіки, пачка печива «Марія» (яке за міцністю нагадувало керамограніт і гризлося лише після нічного замочування в чаї) і «малява» від брата:

«Павло, не будь лохом. Лаве немає, зате є контент. Вивчи розділ про "обмежені ресурси" — це якраз твій випадок. І школу не спали, бо наступного разу пришлю Кримінальний кодекс. Твій Бро».

— Це що, юмор такий? — просипів Кабан, з підозрою дивлячись на підручник.
— Це стратегія, — не кліпнувши оком, видав Пашка, хоча всередині в нього все палало. — Брат каже, що я маю очолити цей харчовий ланцюжок.

Тієї ж ночі Пашка встромив носа в книгу. Не тому, що раптом став фанатом науки, а тому, що в підручнику було повно «розумних» слів, якими можна було професійно заговорювати зуби вихователям.

Коли Артем прислав другу посилку, Пашка вже був готовий до підвоху. Він не чекав ні сала, ні цигарок — він знав, що брат-«рятівник» знову пришле якийсь інтелектуальний снаряд.

Цього разу всередині, загорнута в газету «Сільські вісті», лежала книга, від назви якої у Пашки смикнулося око: «Державець» Нікколо Макіавеллі. І записка:

«Павло, ти все одно тиран місцевого розливу. То хоч роби це по-красоті. Почитай, як тримати підданих у страху й любові одночасно. Може, вихователі перестануть лупити тебе тапком по потилиці й почнуть поважати».

— Що там, знову макро-фігня? — зазирнув через плече Кабан, який після печива «Марія» став значно тихішим, бо беріг рештки емалі на зубах.
— Бери вище, — загадково відповів Пашка. — Це інструкція по захопленню світу.

Пашка почав читати. Було туго, бо Макіавеллі — це не ТікТок, там треба мозок вмикати. Але суть дійшла швидко: не треба бути найсильнішим биком у стаді — треба бути тим, хто тримає ключі від годівниці й знає, хто з ким спить.

Він почав із «соціального капіталу». Замість того, щоб бикувати на виховательку Тамару Іванівну, він увімкнув режим «ангела»:
— Тамаро Іванівно, цей колір волосся... Ви просто копія Маргарет Тетчер. Така ж сталева воля і бездоганний стиль.
Тамара Іванівна, яка раніше мріяла лише про те, щоб Пашка не підпалив фіранки, просто розтанула. Це була чиста макіавеллівська перемога: він отримав легальний доступ до компа в бібліотеці після відбою «для самоосвіти».