7

***

14 травня 1943-го року мені прийшло повідомлення про затримку неподалік села Стара Гута чотирьох большевицьких диверсантів-парашутистів, троє чоловіків і жінка-радистка. При них радіопередавач. Я наказав відвезти полонених подалі від місця затримки, бо безумовно за ними шукатимуть. Тримати в ріжних бункерах.

Полонених розмістили у вишкільному таборі «Вовки».

Перед допитом я ознайомився з паперами затриманих, вилученими речами і протоколами перших допитів. Згідно з фіґлявими документами, а вони таки фальшиві, усі четверо працівники м'ясопереробного комбінату. Першою викликав на допит жінку. Зовні ніби спокійна, видно тихомирив той факт, що потрапила не до німців. Згідно з протоколом її ім’я Раїса Сидорчук, уродженка і мешканка Лохвиці.

• На якій вулиці мешкаєте у Лохвиці? – питаю.
• На вулиці Лєніна.

Хто б сумнівався. Можливо, я не втримався і посміхнувся. Чекісти чомусь недопрацьовують тут легенду, якщо говорять про місто, у якому ніколи не були, то обов’язково вулиця Лєніна, принаймні нам би мали говорити «Шевченка» або «Франка», сподіваючись, що така дрібничка приспить нашу недремність.

• Якої ви думки про майбутню незалежність України?
• Не знаю, що відповісти.
• На питання відповідайте.
• Про такі речі уявлення не маю. Я народилася в радянській Україні і другої не уявляю.

Чоловіки у дотриманні легенди поводилися більш професійно. Вдало відповідали, хоча один теж назвав вулицю Лєніна. Про вільну Україну висловлювалися різнобічно, та суть одна – «Так, незалежній Україні бути». Говорили те, що хотів чути ворог, тобто я.

Одна із головних вимог диверсанта – вижити за будь-яких обставин і виконати завдання. За допомогою «Семена» вдалося розговорити трійцю. Жінку наказав не чіпати, із нею ще можна попрацювати нашим політспецам і скерувати її роботу у потрібному руслі.

Група мала приєднатися до большевицького терористичного загону Олексія Федорова, аби стати у поміч терористу «Пуху». Залишаючи табір, наказав трійцю сховати у бункерах на рік, долучити до паперової роботи. 

• А чи не через цього «Пуха» у нас ускладнення? – спитав «Семен».
• Припустимо. Мені потрібен новий опис терориста.
• Наказ.

***

Мій агент із групи «Енея» вістував про три невдалих рейди розвідгрупи. Про інцидент референт крайової СБ мені чомусь не повідомив. У двох селах розвідники потрапили у засідку гестапо, а в третій раз обстріляли на шляху польські поліцейські. Це вже не просто збіг, у тактичному відтинку моторує агент гестапо. Я прибув до місця базування разом з п’ятьма оперативниками і Ганею. Спочатку викликав на допит командирів низової ланки – ройових і чотових. Очікувала забарна робота зі списками. Допити вели слідчі «Одесит» і «Семен», я ж займався паперами, намагаючись із інформації вичленувати логічний ряд. Зажадав еведенційних карток, відокремив усіх, хто раніше служив шутцманами. Та й не виключалася можливість, що агент впроваджений ще совєтами і тепер шкодить руками гестапо. Я мав свою книгу, започатковану ще у 1942-му році, це підшивка чотирьох тек, секретарі для зручності розписали в алфавітному порядку, для економії місця записи велися цифровим шифром і знаками, прочитати книгу міг тільки я і секретарі-шифрувальники.

На третій день слідства сплило ім’я Миколи Мартиновського, «Мухи», вірніше, виявилися деякі розбіжності. Такий ще служив у сотні під командуванням, світлої пам’яті, друга Перегіняка, звідки пропав у кінці лютого 1943-го, коли загін вже підпорядковувався «Яремі», на марші, проходячи повз своє село, відпросився у сотника на дві години додому, далі не повернувся. У графі «причина» значилося – «можливий полон», бо, як з’ясувалося, у той день на село наїхав гестапівський загін. За два місяці з’являється у військовій окрузі «Богун», заступив до служби стрільцем у сотні «Шавули». Записався під своїм прізвищем і псевдо, бо інші стрільці його знали. Дезертирство пояснив перебуванням у запіллі, мовляв, коли прийшов у село, несподівано напали мадярські карателі. У новій еведенційній картці дав інші свідчення. У графі «перебіг служби в УПА» вказав дату 2 травня, не вказавши про службу в кінці лютого 1943-го. Та ці деталі можна списати на неуважність, зацікавив один запис, се інший номер його машінґвера «МПі». Про склад сім’ї теж неправдива інформація, СБ звітував про те, що в родині один, хоча в іншому питальнику вказано про старшого брата, який служив шуцманом. Ще один різнобій витікав із медичної картки і його свідчень про лісове життя. Я доручив двом агентам із СБ «Енея» навідатися в село Березине, де мешкала родина Петра Мартиновського, брата нашого «Мухи» і під виглядом зв’язкових спробувати з’ясувати, чи не велося листування. «Муху» тим часом заарештували.

«Семен» щодня викликав на допит, я не втручався у процес, здебільшого сидів у кутку, читаючи газету. Підслідний два дні поводився спокійно, та й «Семен» ніби не підловлював на брехні, хоча питань-пасток чимало. На ніч «Муху» залишали самого без доступу світла. Допит вівся кожні 2 години. І ось на останок склали список брехливих відповідей. Муху тепер допитували не в криївці, а в хаті, перед цим роздягнули до кальсон.

• Ось, – «Семен» показав заяву «Мухи» до вступу в УПА. – Читаємо: «не в силах сторонньо споглядати, як катують мій народ…» і таке далі й далі. А до цього, значить, нічого, споглядав, ще й жив у хуторі Липовому, як ти кажеш – «у глибокому запіллі». До речі, у цей час квартирував рій «Сови», якого ти знаєш особисто. Чом не приєднався?
• Саме того дня я перебував у лісі, – стомлено відповів «Муха».
• Так-так, а де ж ти надивився на ті жахіття катувань, якщо увесь час перебував на нелегальці, спілкуючись лишень з тіткою?
• Ну я ж і в Березине навідувався, а там, самі знаєте, що чиниться.
• А чому вуйна Килина стверджує, що за весь час твого, так би мовити, підпільного життя, бачила тебе лише двічі? Та й то вночі і питав ти не про повстанців, а про большевицьку партизанку? З яких ресурсів жив? Про підніжні харчі не заливай, ось у медичній картці вказано, що шкіра здорова, се значить що прийшов з добротної харчової бази, а не із лісу. То де ж ти перебував?
• Та я ж кажу, – «Муха» помітно нервував, – криївка була.
• Нагла брехня! – гримнув кулаком «Семен». – Криївка з’явилася тільки-но. Так, а автомат хто тобі підмінив? Ось позавчора ти свідчив, що зброю не залишав ні на мить.