5

***

У день мого від’їзду зі школи викликав до себе Гюнтер. Запропонував коньяку, я погодився на каву.

• Розумію, досі в антимонопольний комітет граєтеся? – спитав з нотою іронії, подаючи мені чашку.
• Просто се одна із систем поневолення, то ж ліпше до мінімуму обмежити.
• Я ось хотів поговорити. Знаю, наші шляхи розходяться, можливо назавжди, а можливо й ні. Кому як не вам знати, що завтра наші народи зіткнуться.
• Чом така впевненість?
• Союз Вермахту з ОУН хиткий і не тривалий. Однак ми маємо зберегти приятельські стосунки, незважаючи на те, що між нашими службами найближчим часом почнеться двобій. Війна війною, та завжди є місце парадоксу, коли ми зможемо бути взаємокорисними.
• Розумію вас.

Ми обмінялися зв’язком і затвердили шифрограму. Відверто доки не утямлював, яка така може виникнути взаємокорисність. Можливо Гюнтер переоцінює мої якості розвідника. Хоча це навело на здогад, що подібні стосунки, потаємне співробітництво на ідейній основі, цілком природні між гестапо і НКВД, ці дві структури неодмінно «дружитимуть» проти нас. 

***

Я прибув до Львова у складі Абвер-групи разом з Григорієм Пришляком, який мав очолити службу безпеки львівського крайового проводу.

Йшли за 1-ю гірською дивізією, яку супроводжували наші курені ДУН73 «Соловейко» (Нахтігаль)74 та «Ролянд»75. Григорія із його людьми я відправив на поміч Івану Равлику, аби охопили керівництво СБ і проконтролювали агітвідділки, які йшли з німцями у глиб фронту. Сам же я зайнявся організаційною роботою у самому Львові.

У Берліні, спілкуючись із офіцерами, що підпорядковані відомству Бормана, зайвим чином підтверджувалися прогностики про хиткість нашого союзу. Ми німцям потрібні лише як авангардна сила, що певним чином приспить пильність войовничих українців. За нашої помочі плянується створення оунівського керівництва. Коли ж союзники узорять, що пересічний українець через мирне життя утихомирився, заспокоївся, німці візьмуться за ОУН. Звісно, їм не бажані озброєні націоналістичні формування, адже реальна загроза існуванню генерал-губернаторства.

На засіданні поділився думками з Ярославом Стецьком та Шухевичем. Провід вирішив, що повинні відпрацювати пляну для миттєвого переходу на підпільну роботу. Тобто ми маємо заготовити збройні і провізійні бази в містах та селах, у лісах. Підготувати резерв людей, які за сигналом піднімуть зброю проти німців. Я також мав на меті нарешті впровадити ідею створення спецшколи, де рекрутувалися б старшини служби безпеки. Мене непокоїло, що часто районними зверхниками СБ ставали люди без середньої освіти.

Ми створили дві ланки «п’ятірок». П’ятеро агентів СБ, кожен керує своїми підгрупами. Для безпеки провідники п’ятірок не знають один про одного, також не мають відати про псевда своїх підлеглих нижче ніж на два ступені, все те відомо лише мені,. Також впровадив правило, аби кожен повітовий, зверхник СБ щонеділі збирав всю інформацію із ланок і підланок, що діється довкіл його території і надсилав до аналітичного відділку. 

***

Без домовленостей, а лише поклик серця. Я знав, що Ганя буде тут, а вона без труднощів у натовпі відшукала мене. Ярослав з балкона «Просвіти» тільки-но оголосив про Акт відновлення нашої Української держави. Загальна ейфорія. Я відлучився із секретаріяту лише на кілька хвилин, аби знайти її. Роботи накопичилося чимало. І ось відчув позаду обережні кроки, дав їй подумати, що застала мене зненацька. Закрила долонями мені очі. Поцілував її руки. Деякий час стояли обійнявшись. Рушили до штабу. Відтак працюватиме в моєму особистому секретаріяті. Це метафізика. Обоє відчули, що відтепер не розлучимося ніколи, до смерті. Хоча вона сказала, що смерті немає.

***

Головний Провід завантажив мене по зав’язку. У новій адміністрації царював військовий хаос. Народні месники, в основному, молодь, полювали по місту за комуністами і часто під гарячу руку потрапляли безневинні, які ускочили по наводці большевицької агентури. Слід зазначити, що на цій арені чекісти досягли успіху. Граючи на психології, використовуючи як інструмент молодецький запал, коли первинні емоції і без розсуду, адже домінує жага помсти, потрібний винуватець усіх бід негайно, тепер. Ось у такі моменти активізується большевицьке запілля. До гестапо посунула лавина доносів на членів ОУН, яких не встигли виарештувати НКВД, але у доносах оунівці значилися як комуністи. Наше СБ отримувало інформацію нібито про комуністичних провокаторів, насправді випадкові люди. Сим агенти Москви намагалися налаштувати проти нас цивільне населення. Таке погане діло, що у віддалених від Львова районах місцеві референти СБ часто-густо втрачали контроль над здоровим глуздом, їм скрізь ввижалися сексоти. Зліквідовувалися безневинні люди.

Мій штаб організував міліцію. Добровольців гуртували у дворі на вулиці Руській. Григорій Пришляк вишикував міліціянтів, поділив на рої, призначив командирів. Іван Равлик розподіляв обов’язки. Охоронці правопорядку вдягнуті у цивільне з білими нарукавними пов’язками, на яких чорні тризуби. Німці мають надати однострої, це застарілі уніформи СС зразка 1938 року.

***

Під пильністю оберста Джягера нашу службу взяло під контроль львівське ґестапо. Я відразу ж помітив стеження, до того ж цілодобове. Будинок навпроти порожній, мешканців убили більшовики. Ганя угледіла, що там хтось буває, вночі кілька разів блимнув вогник ліхтарика і сірника. Мої люди відвідали підозрілу квартиру і знайшли сліди чергування, поруч підвіконня купа недопалків. Я зробив вигляд ніби не помітив «хвоста». Нехай думають, що ми такі дурні, як вони гадають.