11. За принципом таліону.

Рада розпалила вогнище аби зігрітися і, сидячи на спальному мішку, з цікавістю розглядала ущелину, яка внесла такі божевільні корективи у й без того не зовсім нормальне її життя. Ясно було, що вона не засне, тому спальник навіть не розгорнула. Ввімкнувши ліхтарик, Рада вмостилася, сівши на східний манер і розгорнула викладки Філа. Вона не одразу збагнула, на що він натякав, допоки не співставила їх з останніми розпорядженнями Штейна.
  - Роберте, - з ненавистю прошепотіла Рада. - Яка ж ти мразота! 
 Вона відклала папери, пригадуючи свою з ним розмову. Виходить так, що коли він лагідно їй усміхався, пропонуючи обговорити все після того, як вона відпочине, він вже виношував цей жорстокий план. І коли вона вийшла з кабінету, тоді й видав все оце звихнуте марення. Рада ще раз розклала колаж з останніх наказів Штейна. Безперечно, всі вони були зроблені саме в той вечір, перед його відльотом. А вона ще мучилась від душевного дискомфорту, зумовленого його турботою про неї. “Турботою”, - саркастична посмішка скривила вуста Ради. Вирішив прибрати її з дороги, щоб не плуталась під ногами божка, а смажила свій дурний зад на курорті. Господи, яка вона довірлива і наївна стара дурепа! Ще й попросила його не чіпати хлопця - сама підписала Аркадію смертний вирок. Рада зі злістю зіжмакала папери і нервово зірвалася зі спальника. Куди?! Куди вона побіжить? Але сидіти тут…
 Рада вибігла й скочила у човен. Є один-єдиний спосіб не дати Штейну вчинити ще один злочин - і це точно не відсиджуватися в печері. Рада швидко, на двигуні нервового збудження, гребла веслами, пливучи назад.
Біля очеретяного причалу з поваленим стовбуром крутився в човні нещасний професор, останній друг Ради, якому вона й дзвонила в той злополучний ранок, коли Аркадій виклав перед нею свої “скарби” з невдалого побачення. Професор так-сяк вмостився і невміло взявся за весла. “Схоже, я попереджу чергову корабельну аварію”, - сумно пожартувала Рада, підпливши борт в борт.
 Професор здивовано оглянувся і з видимим полегшенням усміхнувся у відповідь.
  - Дівчинко. Троща таки сталася. Літак, в якому ти мала летіти у відпустку, вибухнув в повітрі над океаном, нікуди не долетівши. Я саме мав плисти до тебе, аби повідомити про твою загибель. Ми схильні до думки, що це не випадковість. - професор зробив паузу, зітхувши, і додав. - Особливо, враховуючи, відкриті тобою обставини.
  - Тепер дороги назад немає, Максиміліане, - напрочуд спокійно відповіла Рада і мстиво додала, - "Око за око".
  - Так, маємо прийняти виклик. 
 Рада допомогла професорові вибратися на стовбур і вони разом направилися до електрокару професора, який удостоївся цим рідкісним  привілеєм завдяки своїм численним болячкам.
  - А наш чортяка таки проколовся. На моїй пам'яті таке із ним вперше. Це хороший знак. - з якимсь хлопчачим азартом сказав професор, відкриваючи дверцята машини перед Радою.
 Вона у відповідь показала знак перемоги пальцями і тихо прошепотіла: 
  - Але боюсь - ти наступний. Будь обережний.
  В машині вони мовчали. Коли під’їжджали до будиночка професора, він отримав повідомлення про те, що Штейн повернувся на свою віллу раніше, ніж очікувалося.
  - Схоже, не маємо часу на ретельне планування. - тихо, майже самими губами,  сказав професор.
 Рада лиш кивнула у відповідь і професор круто розвернув машину…
 Вдома був лише Марек. А вже ж був кінець робочого дня, ще й п’ятниця. Раду охопило тривожне передчуття. 
 Боячись згаяти час, Рада буквально вискочила з будинку, зіштовхнувшись із Джем відразу за порогом.
  - Джем, привіт!
  - Привіт, але ж ти…
  - Так, я не у відпустці. Немає часу, Джем. А де Аркадій, чому ви не разом?
  - Та, не питай. Я ж тому так пізно і прийшла, бо чекала його, чекала, а він мало того, що на роботі затримався, так ще й як тільки вийшов, його викликали в катакомби шефа.
  - О, Господи! Справи геть кепські. Джем, пртім поясню, але ми маємо встигнути раніше …, - Рада потягнула ошелешену Джем назад на зупинку.
  - А що хоч сталося?
  - Я боюся, що не зможу тобі швидко все пояснити, просто нІколи, нам не можна гаяти часу. Це стосується Аркадія. - додала Рада останню фразу магічного прискорення.
 Так швидко, як могли, жінки добігли до технічного корпусу, де працювала Джем. Там вона легко визначила місце перебування Аркадія – він вже був у тому самому таємному кабінеті, де Штейн прийняв його у третій сектор на роботу. Штейн не носив бейджів та чипів, але активований транспортер саме від’їхав від його вілли. Правдами й неправдами Рада й Джем пробралися до відділу контролю за внутрішнім переміщенням. Система працювала автоматично, тому біля пульту керування крім них на той момент нікого не було. Рада прикипіла до монітору, на якому жовтим вогником було позначено транспортер Штейна, визначаючи його шлях тунелем. Рада знала цей шлях, дуже добре знала - ось зараз буде поворот, потім буде різкий спуск … так … зараз він трохи сповільнить хід перед входом у безкисневий бокс. Рада швиденько набрала код команди, але отримала відмову: транспортер у русі, з пасажиром, дана дія може бути небезпечною для його життя.
  - Джем, швидше йди сюди, ввійди і підтвердь цю команду.
  - Але ж … там Штейн! Ти хочеш перекрити йому кисень?
  - Так, і чим швидше – тим краще. Джем, не барися, іншого виходу просто немає. Або Аркадій, або Штейн.
 Джем почала швидко чаклувати біля пульту. За декілька хвилин у кімнату ввірвалися працівники з сусідніх приміщень, з-за відчинених ними дверей долетів гучний звук сирени. Рада кинула швидкий погляд на екран – все! 
 Чоловіки, що ввірвалися трохи зам’ялися біля входу, розгубилися - Раду всі знали в обличчя, як-не-як одна з правих рук шефа. Цією паузою вона й скористалася, ледь приховуючи нервове тремтіння:
  - Джем, та виключи цю бісову сирену!
 Джем, наче під гіпнозом, знову повернулася до пульту. Сирена замовкла. А Рада набрала на телефоні професора і коротко кинула: «справу зроблено!». Професор взявся зібрати «раду старійшин». 
За дві години всі керівники відділами і зами покійного Штейна зібралися у конференц-залі на нараду, яка тривала до самісінького ранку.
Тим часом Джем витягла Аркадія з таємного лігва. 

… 

  - Відпочиньте ж як слід, бо наступна відпустка буде не скоро.
  - А це ніяка і не відпустка, а медовий місяць, а точніше - тиждень. Відпустка буде окремо. - нахабно заперечив Раді Аркадій.
  - Навіть не мрій. Ми прикрили деякі проекти, але щоб розібратися з отим усим - тут зараз кожна пара рук і голова на рахунку.
  - О, а ось і моя наречена.
 Аркадій і Рада ледь стримували сміх, дивлячись як набундючений Марек з неймовірно урочистим виразом обличчя веде попід руку Джем, яка на підборах була вищою від нього на цілу голову. За ними плівся Віктор, який ніс купу валіз – відразу після реєстрації молодята відправлялися на аеродром.
  - Фух, що ви там понабирали? На тиждень... Літак не злетить із таким вантажем.
  - Літак не злетить – приробимо тобі крила, - не зміг не познущатись над другом Марек, - Аркадій, ледь не забув. Подарунок ось вам. 
  - Що це?
  - 3-D фотокамера для зйомок під водою, сам зробив. Навіть не знаю, навіщо, - промуркотів Марек, танучи під закоханим поглядом Віккі. Він прекрасно знав для кого і навіщо конструював те ночами. - Дивись, заряджаєш ось сюди цю капсулу і занурюєшся. Все, що знімеш, потім можеш переглянути у басейні чи акваріумі. Буде, як живе. Тут вмонтовано мініпроектор. Інструкцію я тобі вже закинув. Головне - слідкуй за масштабом, аби у кадрі все, що рухається було більш-менш однакового розміру, я її ще не доробив.
  - Ух ти, дякую Мареку.
  - Гляди ж, назнімай там дівчат під водою – будемо потім у басейні по черзі твою відпустку згадувати, - Марек підморгнув і розреготався. Ну що з нього візьмеш? Джем жартома відлупасила його по голові букетом.
  - Зрозумів? Я тепер не в тому статусі. Мені тепер небезпечно підпливати до дівчат близько, я тобі акул назнімаю.
  - Тьху, сам будеш потім з ними плавати. До речі, чув? У віділлі «ку» ніби збираються акулам чи то підсадити ген доброти, чи то видалити ген кровожерливості. І що це воно буде?
  - Що, що? А те буде, що й до тебе доберуться, - підкинув шпильку Аркадій.
  - Точно, вже підбираються, - весело розсміялася Джем і підморгнула почервонілій Віккі. 
    Бо це якраз над її робочим столом поряд з фотокарткою піддослідної акули висіло фото самого Марека, густо розмальоване сердечками.