10. Робота над помилками.

 Наступного дня, намагаючись потрапити на своє робоче місце, Рада виявила, що її чип не працює – на індикаторній панелі замість звичного зеленого трилисника та мелодійного привітання з побажанням вдалого дня й успіхів з’явився жовтий знак оклику з привітанням та порадою звернутися до адміністратора з персоналу. Рада слухняно пішла, куди радили. Там на неї вже чекала усміхнена Кет, яка змусила її спочатку станцювати. Довелося знову підкоритися - Кет невблаганна, як гільйотина. Серйозне й здивоване обличчя Ради при цьому приводило Кет у невимовний захват і викликали в неї напади несамовитого реготу. Нарешті Кет, витираючи сльози від сміху, вийняла з-за спини другу руку і помахала перед носом Ради віялом з туристичних путівок.
  - Подруго, а тебе таки правильно в примусовому порядку у відпустку відправили, глянь на себе – ти схожа на якогось зомбі.
  - У яку ще відпустку?
  - Ну ти даєш. Вже геть нічого не тямиш? Ну, ось же розпорядження, а тут вказано, що на твоє прохання … ось … на десять днів. 
  - Я й забула. Як же це невчасно.
  - Та ти що?! Їй так пощастило, а вона бідкається тут. Можеш не переживати, ніхто твою роботу за тебе не зробить – приїдеш і зануришся по самі вуха.
  - А й справді. Можливо, зміна обстановки буде на користь.
  - Тю, ти ще й брикаєшся? Моя тобі порада – заведи там роман. Бурхливий і з дурницями. З якимсь боцманом, який курить трубку і лається матом всіма мовами.
Рада навмання вибрала путівку. Вона виявилася на Бора-Бора. Кляте море. Та вона взяла квитки й пішла назад до будинку збирати речі – виліт мав бути наступного ранку. По дорозі додому вона гарно обдумала цей турботливий, але абсолютно неочікуваний жест Штейна. І, обдумавши, вирішила ризикнути. Вона зайшла у декілька крамниць щоб прикупити дуже потрібного для кожного відпочивальника непотребу. Найдовше підбирала собі купальник, ця процедура добряче попсувала настрій - роки таки невблаганні. Зрештою вибрала не зовсім закритий, блакитного кольору, який, на її думку, мав пасувати до рудуватого кольору її волосся й гарно відтіняти засмагу, без якої повертатися з відпустки вона не збиралась - принаймні, саме таке враження мав справляти її прискіпливий вибір. Додому Рада прийшла далеко за південь, швиденько пообідала і почала збирати речі. Вона проглянула прогноз погоди, ознайомилась з умовами проживання в готелі, “родзинками” курорту та відгуками тих, хто вже там бував. В поштовій скриньці на неї чекала свіжа кореспонденція, аж шість листів. П’ять з них були від колег, що вже дізналися про приємну новину й спішили привітати та надавати купу всяких «цінних» порад на всі курортні випадки. Останнього листа вона і чекала, і боялась: керівник відділу антропології, її гарний друг, який ніколи не заводив розмов про роботу за її межами, але завжди був у курсі всіх подробиць про будь-що (і як йому це вдавалось?) написав, що має деяку інформацію по справі, яка її цікавить і просить приділити йому пару хвилин до відльоту «на старому місці». Рада стривожилась не на жарт. Це мало бути щось дуже серйозне і не для сторонніх вух, якщо Філ так написав і попросив про зустріч. Вона відповіла, що чекатиме за півгодини на п’ятачку.
 Хвилин за десять Рада вже під’їжджала до входу в критий маркет, крізь який курсував трамвайчик, зупиняючись на його початку, по середині і в самому кінці. Це було дуже зручно для мешканців містечка. Вона зійшла на другій зупинці, швидко накупила солодощів та фруктів і вже пішки пішла до виходу. Там зупинилась між книжковим магазинчиком та кіоском з морозивом. Поряд, під розлогим платаном вже стояв, ніби відпочиваючи, професор. Він помахав їй рукою. 
Рада купила якийсь журнал і вже потім підійшла до Філа.
  - Філе, привіт знову. Якісь термінові новини?
  - Ти вже вибач, що витяг тебе з літака. До речі, встигаєш?
  - Аж вранці, ще 12 годин. Але я…
  - То не буду тягнути кота за хвіст, бо розповісти все – й цього часу не вистачить. Я чув, що ваш новий сусід небайдужий тобі. Та не червоній, материнські почуття – соромно такого соромитися. Кхм. Так от, до мене потрапили деякі розпорядження шефа, хоч вони й дуже побічно торкаються мого відділу, але … склавши їх до купи, я довго не міг повірити у цю маячню і якби не твоя термінова відпустка, то й не ламав би собі голову, але… здається, твоєму підопічному загрожує серйозна небезпека і якщо вірити цим паперам … ану, дай-но мені той журнальчик, що ти купила, - професор задумливо погортав його секунду і повернув, - там я дещо вклав, подивишся вдома, але якщо я не помиляюсь, йому судилася доля, гірша за долю створіння Франкенштейна.
  - Але як?! Дідько, Філе, він, або щось запідозрив, або геть злетів з котушок. Я нікуди не лечу, до речі, але це між нами. Дейвід обіцяв забезпечити мою висадку з літака... У Янека хоч хороша легенда?
  - Що ж. Довірся своїй інтуїції, Радо, можливо - це рятівне рішення. Зараз твоя присутність, сказав би, критично необхідна. А з Янеком нічого не вийшло - Штейн завалив його роботою. Від Янека, до речі, я теж отримав деякі дані, що їх тобі передав. Штейн особисто його контролює, тож в Закриту Зону ми відправили його лаборанта - Браяна. Так навіть краще. Він якраз лежав на карантині і ми його “продовжили”. Від нього поки жодних звісток. А щодо цього… Дівчинко, я дізнався про все, що міг. Якщо я помиляюся, то будь-який крок буде згубним для тебе, якщо ні, то ігнорування – фатальним для нього. Та, мабуть, старий чорт таки геть з’їхав з глузду. Ти порівняй параметри сама. Ну, бувай, в разі чого – на зв'язку. 
 Рада запихнула журнал в торбинку з фруктами і сповнена тривоги поїхала знов додому. 
 Вони, тобто Рада і досить вузьке, довірене коло її колег, вирішили по слідам Аркадія  відправити надійну людину, аби зібрати зразки мутантів і визначити чи походять вони з їхніх лабораторій чи Штейн вирішив провести власний еволюційний експеримент. А ще - капітан. Ця знахідка Аркадія приголомшила всю їхню компанію, бо не один капітан був тим, хто не прийняв пропозицію Штейна.
Хоча всі вони були з того лайнера і всі  знали про “неприродний” добір Штейна, але до цього були певні, що не всі, хто відмовляв Штейну виходили від нього “вперед ногами”. А на чому ж ґрунтувалася ця їхня впевненість? Лише тепер вони усвідомили, що на їхній власній наївності і сліпоті. Вони дали йому зайти надто далеко і, хоч не хоч, але разом із ним надто далеко зайшли і самі.
Рада допакувала чемодан, який мав летіти на Бора-Бора. 
Коли всі ще солодко спали, Рада вже їхала на аеродром. В невеликому літаку, який обслуговував жителів їхнього острова, окрім Ради було ще два пасажира. Штейн вже вилетів на власному, персональному літаку. І це неабияк сприяло їхньому плану. Рада з усіх сил намагалася виглядати спокійною. Це було доволі не просто, бо якщо їхній план вдасться, то це буде тією точкою біфуркації, з якої вона переходить у пряму конфронтацію зі Штейном. Якщо ж не вдасться... В будь-якому випадку, вона підписує собі смертний вирок. Рада зневажливо пхикнула сама до себе.