7. "Хібальба" (*).

 Човен почало крутити і Аркадій спробував грести одним веслом, як це роблять веслярі на каное. Але його човен мав надто широкі борти і тому жахливо хитався, коли він кидався з веслом зі сторони в сторону, намагаючись утримати човна та ще й надати рухові потрібного курсу. За деякий час цієї шаленої греблі Аркадієві всміхнулась фортуна і він вирвався з сильної течії, або ж просто вода стала спокійніша й він сяк-так зміг скерувати човен до берега. Далеко від верби, навіть скелястий острів з “Дрім-Палаццо”, як на око прикинув Аркадій, віддалився на добрий десяток кілометрів. Він почав вишукувати місце, куди пристати, але берег був захаращений рослинністю, котра хаотично розрослася і в висоту, і вшир абсолютно непроглядною стіною. Підпливши, наскільки була можливість, ближче до берега, Аркадій вирішив плисти вздовж нього назад, в напрямку містечка. Він виглядав місце, придатне для причалу й перепочинку. Та вже добряче стемніло. Стомлений виснажливою греблею, наскрізь мокрий, змерзлий і злий, Аркадій хотів тепер лиш одного - вибратися з води. Він чіпко вдивлявся в негостинний берег і йому здалося, що попереду височіють невисокі пагорби, що були ніби не такими густо зарослими. Його руки, що німіли від напруження й холоду, вже ледь утримували весло. З останніх сил він доплив до більш-менш пологої місцини, що була неподалік від пагорбів і ступінчасто врізалася в воду, обриваючись широкою, ледь припіднятою терасою - просто ідеальним причалом в таких умовах. 
 Небо після дощового шаленства наче омилося, набрало глибокого кольору індиго, стало оксамитовим, зірчастим з легкими, прозорими хмаринками і прикрашене витонченої форми сріблястим серпиком місяця, що м'яко світив. Мокрий камінь попереду відблискував, а зелень зліва так і залишалася непроглядно чорною. Човен, трохи не допливши до омріяного причалу, застряг між якимись гілками, забитими водоростями і Аркадій не зміг вже зрушити своє судно ані вперед, ані назад. Якби було не так холодно і він не змок до нитки, то міг би й перечекати в човні до ранку, а вже коли достатньо розвидниться, рухатись далі не наосліп. Але він вже був в такому промерзлому стані, що ніч в човні напевне стала б для нього нестерпною, тож мусив добратися до суші і хоча б розвести багаття, аби просушитися й зігрітися, перш ніж продовжити плисти далі. Плисти - це якщо ще вдасться витягти човен, а на це у нього зараз просто не було сил. Аркадій вихилився за борт і поштрикав веслом у дно наскільки зміг дотягнутися в напрямку тієї кам'янистої площадки. Весло входило в воду на лопасть, а далі пружинила міцна твердь. Тож, йому нічого не лишалось, як лізти у холодну воду. Він прихопив весло і побрів з ним, як з посохом, до каменю.
 Вибравшись на пологий кам'янистий майданчик, що так і не став причалом, Аркадій присів на повалений поряд стовбур перепочити. Його трусило від холоду, мокрі ноги почали дубіти і він похапцем встав, щоб пошукати щось для вогнища. Але після такої зливи це була абсолютно нездійсненна задача. Аркадій повернувся до стовбура. Його верхівка відламалась і, вочевидь, попливла за водою. Кривий край зламу був наче не такий сирий, а якщо вдасться продовбати його глибше, то можна було б добратися до сухої деревини. Аркадій уламком каменя роздробив волокна всередині і насмикав тих волокон, які мали слугувати йому замість трісочок. На його щастя запальничка в кишені убереглася від намокання і справно працювала. Він роздмухав вогник і дістав той вологий клаптик паперу, який підібрав в печері, аби кинути і його на розпалку. Та перш ніж це зробити, Аркадій знову його розправив, аби краще роздивитися.  Це був вирваний з планеру аркуш, на якому стояла дата його останнього спокійного робочого дня в другому секторі, саме в переддень, коли його покликали до русалки - той день він запам'ятав добре. На аркуші було єдине, обведене кривим овалом слово: “Локуста” (**). Аркадій не дуже добре знався на давньоримській історії, але це ім'я було йому знайоме. Він навіть знав дієтологічну клініку з такою дивною, як для медичної установи назвою, що була в його рідному українському містечку. Але навряд чи Штейн хоч колись був пацієнтом цієї клініки, тож... Аркадій розправив аркуш і придавив його каменем, яким орудував біля стовбура, аби листок просох - цікава знахідка, він вирішив її зберегти. 
 Було б непогано поспати, але навряд чи в таких обставинах могло йтися про спокійний сон та й за вогнищем потрібно було наглядати, тому час від часу він відходив недалеко в хащі в пошуках підходящого палива. Прохід був єдиний - його проламав в живоплоті стовбур того самого дерева, але доводилося щоразу лізти на нього, а тоді з того боку зістрибувати хоч, на щастя, і не високо.   
 В одну з таких вилазок він почув за кущами шарудіння і звук, схожий на приглушене кумкання й чвакання. Аркадієві стало лячно - він не знав, що за тварина може видавати подібні звуки - таких ніколи не чув, ці неприємні звуки дратували його слух і загалом звучали якось тривожно. Він повернувся за веслом і сторожко вдивляючись в темряву хащів знову пішов туди, де чув той дивний звук. Але тепер було тихо. Аркадій постояв деякий час дослухаючись, потім вирішив набрати гілок, скільки зможе донести і, про всяк випадок,  повернув в протилежну від джерела звуку сторону.  Але раптом послизнувся і впав на спину, втрапивши головою у щось м'яке й липке. Почулося те огидне чвакання і по його руці, що тримала весло, поповзла якась холодна слизота. Він не міг встати, бо волосся до чогось міцно приклеїлось, а ноги ковзали по густому слизу. Руку з слизотою почало колоти, й вона миттєво заніміла. Все це сталося дуже швидко і Аркадій зрозумів, що могли означати подібні симптоми. В паніці  він другою рукою почав наосліп нишпорити навколо себе. Знайшовши якийсь дрючок, він з силою вгатив ним в м'яку, липку “подушку” під головою. Вона луснула, обляпавши його слизом. Аркадій перевернувся на бік, на ушкоджену руку, вставши на карачки він нанишпорив своє весло, що випало з ушкодженої руки і сів, поклавши весло поряд. Він згадав, що в куртці є мобільний телефон і було б непогано присвітити й подивитися, що на нього напало і що сталося з рукою. Аркадій важко встав на ноги, спершись на якусь гілку - тіло було важке й неповоротке, наче набитий піском мішок. Під його вагою гілка зламалась і він знову впав у слиз. Зрештою він відповз з веслом та відламаною гілкою якомога далі. Там, на мокрій, теж слизькій від дощу траві, він ледь звівся на тремтячі ноги, відчуваючи запаморочення і, боячись знепритомніти прямо тут, він  поспішив до своєї стоянки. Руку почало пекти - це й тримало його при свідомості. Вже біля перелазу Аркадія знудило. Єдина його надія була на те, що  отрута не смертельна. Але біля вогнища Аркадія здолала така слабкість, що піти в хащі знову, аби назбирати гілок, за якими ходив і подивитись, що ж на нього напало він вже не міг і не дуже й хотів. Щойно Аркадій присів, обпершись об стовбур, як знепритомнів.
 Прийшов до тями, коли було ще темно, але місяць вже закінчував свою нічну мандрівку. На відміну від Аркадія. Багаття тліло й диміло. На протилежному кінці стовбура стрибала якась пташка, видовбуючи з кори хробаків. Коли хлопець ворухнувся, вона злякано шугнула і від її переляку Аркадій миттєво згадав де він. Він сів і огледівся - стало значно світліше, але він все бачив наче в тумані і ще йому страшенно хотілося пити. Ліва рука боліла від перенапруження минулого вечора, права - геть його не слухалася. Він придивився і, на скільки дозволяло бідне освітлення, оцінив свій стан, як жахливий. Рука аж до ліктя, де починався рукав футболки, вся була в темнуватих плямах, ніби від опіків чи схожі на однакової форми синці - вони ледь відчутно боліли, коли він їх торкався, але при цьому рука все ще була нерухома. Якщо почне чесатись, з надією подумав Аркадій, ще не все втрачено. Спрага в цю хвилину мучила його не менше, аніж пошкоджена рука. Він придивився до стіни за собою - в камені були ложбинки, в яких зібралася дощова вода від учорашньої зливи. Нічого не поробиш - це єдине джерело прісної води. Аркадій доповз до стіни і припав до найближчої калюжки. Йому трохи полегшало. Куртка була ще волога, він вийняв з внутрішньої кишені мобільний, а саму її залишив сушитися. Звісно, що зв'язку не було і це не від води - його мобільний мав протиударний і водонепроникний корпус. І заряд ще був - він зарядив його перед тим, як бігти на це кляте “побачення”. Засунувши мобільний в кишеню брюк, Аркадій взяв в здорову руку весло і побрів до місця нічної пригоди. 
 Світлішало дуже швидко, але не в хащах. На місці нічної боротьби майже нічого на неї не вказувало, хіба поламана гілка і засохла пляма слизу. Зате зі шматком “подушки” в кущах швидко зникло дивне створіння, схоже на півметрового павука з товстими, як у страуса лапами. Це те, що кинулося в очі, розгледіти детальніше було неможливо - істота швидко зникла. Аркадій оторопів. Він вирішив закінчити свою розвідку, не заглиблюючись у це “місце жаху”, заселене невідомими кровожерливими істотами. Може, це якийсь експерименталтний вигон для “випасання” Штейнових потвор? Ні про що подібне він не чув навіть від Ради. Але наразі йому ще потрібно було знайти підходящу палю для другого весла і негайно відпливати, аби не стати тут поживою. Це якщо він взагалі зможе грести двома руками. Та й із самим човном залишалось питання - чи зможе повернути його на воду?