Молоде подружжя шукає аукціон.

Прихопивши свідоцтво про підробку картини, Антон стрімголов вискочив з музею і кинувся до метро. Сніг так і хрумтів під ногами квапливого бігуна, натхненного ідеєю продати німецьку панночку за межами країни. 

«Це ж цілих сто тисяч, не можу повірити! Не можу повірити! — подумки вигукував він, і в голові народжувався план майбутніх дій: — Треба терміново знайти якийсь аукціон. І це має бути Німеччина, там же Ганс особливо відомий. Тож і продати можна буде дорожче». 

Хлопець минув скляні двері метро і незабаром поїзд повіз його на лівий берег. 

«Зробимо Якобу гарний пам'ятник, — продовжив мріяти Антон. — Перетворимо квартиру на “цукерку”, частину грошей залишимо синові на освіту і народимо другу дитину, а може, й третю. Завжди мріяв про велику родину. Треба купити тестю машину, може, хоч перестане бурчати. Теща отримає дорогу шубу, вона давно про таке мріє. Тітці Вірі придбаю новий унітаз, щоб більше не скаржилася. Олені та Катерині теж підготую сюрпризи, вони до мене добре ставилися». 

За думками Антон не помітив, як поїзд досяг пункту призначення, і трохи пізніше ощасливлений уже перемахував місток через канал. 

«А якщо нам з Олею здобути вищу освіту? — осяявся бігун. — Можливо, колись сидітиму за великим столом у якійсь конторі та розв'язуватиму складні завдання. Хоча розмітник металу мені до душі, люблю збирати кораблі». 

Антон скочив у під'їзд потрібного будинку і, злетівши сходами на п'ятий поверх, став нетерпляче тиснути на квартирний дзвінок. 

— Йду, йду! — почувся нервовий голос тещі. — Кому це припекло? Мабуть, у Вірочки знову унітаз потік. 

Двері відчинилися і широкоплеча жінка на порозі одразу подобрішала. 

— Ой, Антончику, так швидко повернувся. Заходь, заходь. Замерз, мабуть, на вулиці холоднеча. До речі, що сказав твій бригадир? 

Вона втупилася на замотаний у покривало предмет. 

— Оля сказала, що ти поїхав показувати йому своє креслення. Сподобалося начальству? Гляди й керівником зроблять, ти ж у нас тепер з квартирою. 

— А я вже давно під своїм дахом живу, — пролунав чванливий голос чоловіка з кухні. — Скажи краще, нехай зганяють по хліб, жерти хочу! 

— Зганяють, не переживай, — відмахнулася дружина невиправного дивака. 

Тим часом Антон позбавився одягу і відказав: 

— Бригадир подивився і попросив дещо підправити. А де Оля? — закрутив він головою. 

— У кімнаті, вкладає малюка, — зменшила тон теща. — Іди до неї. Я збігаю по хліб, скоро пообідаємо. 

— Дякую, — кивнув головою хлопець і зник за дверима спальні. 

— Привіт, коханий, — посміхнулася чоловікові Оля. — Богданчик щойно заснув. 

Вона відійшла від ліжечка і поцікавилася: 

— Як з'їздив? Що сказали? 

— Мила, — відразу обійняв дівчину Антон, — у нас все буде добре. 

Він ледь стримувався, щоб не зчинити галас. 

— Уявляєш, ці експерти навіть не захотіли дивитися на гемельду. Сказали, підробка і хоч трісни. 

— І чого ти радієш? — здивувалася Оля. 

— Як же не радіти? 

Антон щасливими очима витріщився на дружину. 

— Ми зможемо вивести картину за межі країни та продати. А це не менше ста тисяч! — у кімнаті пролунав задушливий писк. — Розумієш, оригінали витворів мистецтва вивозити не можна, а от підробки — будь ласка. 

— Коханий, — продовжувала дивуватися Оля, — кому потрібна за кордоном копія, тим більше дірява? Витратиш купу грошей на транспортування та виручиш сто доларів? Продай скуповувачу антикваріату і справі кінець. 

— Дорогенька, — знову обійняв половинку Антон, — у тому то й річ, що в нас оригінал. Я просто впевнений і аргументи вже наводив. Щодо дірок не хвилюйся — реставратори з будь-якої погані роблять шедеври. Добре, що експерткиня не подивилася картину, вона б точно підтвердила мою думку. Тільки зайвий гонор і самовпевненість не дозволили співробітниці музею це зробити. Зате мені дали націлення на аукціон та свідоцтво про підробку. Отже, ми зможемо відправити картину до Німеччини, і, якщо пощастить, розбагатіємо. Там знають свого Ганса, як облупленого. 

— Отакої, — ще сумнівалася Оля. 

Та бажання дізнатися, чим усе скінчиться зростало. 

— Тоді на кого ми чекаємо? — поглянула вона на комп’ютер. — Скористаюся інтернетом, знайду потрібний аукціон і надішлемо людям фотографію. Подивимося, що нам скажуть. 

— Так і зробимо, — погодився Антон. 

І почав звільняти картину від покривала.