Антон запалюється мрією.

З укутаним у покривало витвором мистецтва в руках Антон натиснув квартирний дзвінок і, перш ніж двері відчинилися, Оля пошепки встигла сказати: 

— Про картину нічого не кажи, моїм батькам необов'язково знати. Ось якщо продамо, тоді — будь ласка. 

Вона замовкла, коли на порозі з’явилася широкоплеча жінка. 

— Наша молодь, — незвично посміхнулася вона і, ніби сама не своя, люб'язно звільнила дорогу новоприбулим. — Дорогенький, може, ти до нас вийдеш у передпокій?

Жінка надіслала гучне послання на кухню і додала: 

— Тут Антончик з Оленькою прийшли, вони в нас тепер з квартирою. 

— Ну, і що? — чванливо пролунала відповідь. — У мене теж є квартира, і я в ній уже багато років живу. Їм мене не наздогнати. Скажи краще, нехай зганяють по хліб. 

— Зганяють, зганяють. Заспокойся, — зменшила тон жінка, не звертаючи уваги на бурмотіння з кухні. — Казав же, треба було цьому Якобу палець відрізати, не послухалися мене. Ну, ось і відкинувся дурень. 

Ополоник загримів об каструлю з борщем, і знову пролунав крик: 

— Скажи, нехай зганяють по хліб! Жерти хочу. 

— Не звертайте уваги, — відмахнулася жінка і нарешті зацікавилася предметом у покривалі: — Антончику, а що це в тебе таке? Покажи. 

— Та нічого цікавого. 

Хлопець встиг ухилитися і вигадав на ходу: 

— Я взяв на роботі відпустку. Самі розумієте, похорон, стрес, — не сказав він раніше про звільнення. — Та прихопив додому шматочок сталі. Хочу дещо накреслити для бригадира, я ж розмітник металу. 

Антон прикро зітхнув, ще не уявляючи собі, де працюватиме. 

— Зрозуміло, — кивнула головою теща і сказала: — Нумо швидше роздягайтесь і сідайте їсти. А поки суть до справи, зганяю в магазин — наш буркун на кухні вимагає хліб. 

— Дякую, мамо. 

Від раптової доброзичливості Оля навіть не знала, як реагувати.

— Скажи, дитина себе добре поводила? 

Вона прислухалася до звуків навколо. 

— Усе гаразд, на кухні з татом, — пролунала відповідь. 

І Антон вирішив, що настав час зайнятися картиною. 

— Добре, поки ви туди-сюди, я на п'ять хвилин у спальню. Маю терміново скористатися комп'ютером, — оголосив свої наміри Антон. 

І, не дочекавшись реакції, пішов. 

— А діловий який став, куди там, — заворушила бровами теща.

— Мамо, на нього стільки всього звалилося, аби впорався, — сказала Оля. 

— Так-так, молодець, молодець, — схрестила руки на пишних грудях жінка. 

Тим часом Антон уже знайшов номер телефону в інтернеті та телефонував скуповувачам антикваріату. 

— Кажіть, — почув правим вухом байдужий голос хлопець. 

І одразу відповів: 

— Добрий день, мене звуть Антон. Хотів запитати про можливість продати картину. Вона в мене, правда, старенька. Є кілька дірок, потріскалася й трохи пожухла. Однак таким же і має бути антикваріат? — припустив ще той знавець старовини та замовк в очікуванні. 

— Зрозуміло, — голос не став бадьорішим. — На жаль, ми всяке барахло не купуємо. Кому нам його потім продавати? І тут взагалі справа не в картині. 

Чоловік на іншому кінці дроту позіхнув. 

— Важливо, хто її написав, — продовжив він. 

І вже хотів покласти слухавку, як Антон його зупинив. 

— Хто написав, кажете? 

Хлопець миттю розгорнув покривало і негайно прочитав: 

— Ганс Муллер чи Мюллер ван ден Берг! Німець, коротше. 

Він знову замовк. 

— Хто, хто? — пожвавішав голос у трубці. 

— Німець, — повторив Антон. 

— Я й сам знаю, що німець, — виразно пролунали слова та уточнення: — Ганс Мюллер, значить? 

Скуповувач антикваріату відчув вигоду, проте вирішив дізнатися подробиці: 

— Перепрошую за нескромне запитання, а звідки у вас ця картина? 

— Ну, як, — задумався Антон. — Хрещений дружини у спадок залишив. Небіжчику ця жінка в сукні дісталася від прадіда, він у нього поважним був, міг їздити за кордон. А картину з Мюнхена привіз. Ось таке діло. 

— Ага. 

Чоловік остаточно переконався, що швидше за все має справу з оригіналом. 

— Так, Мюллер полюбляв малювати жінок, — підтвердив він. — Тільки його роботи часто підробляли, не виключено і вашу теж. 

Проноза став промацувати клієнта. 

— Підробка? — не повірив своїм вухам Антон. 

І про всяк випадок знову поглянув на пошарпане часом полотно. 

— Хм, — став вагатися молодик. 

А досвідчений скуповувач антикваріату відчув легковажність продавця.