Якоб тікає з лікарні.

Автомобіль швидкої допомоги наче розривав зимову ніч спецсигналом. Зледенілий від морозу, він петляв між залишками столичного корка і намагався якнайшвидше доставити старого Якоба з молодою парою до найближчої лікарні. Монолітна споруда не менше десяти поверхів розташувалася біля громадського парку та пропонувала безліч медичних відділень, зокрема хірургічне. 

Двоє досить міцних медичних братів якраз вийшли на вулицю, коли до будівлі підкотило «Рено» і двері негайно відчинилися. 

— Ну, і де ваш гангренник? — посміхнулися молодій медсестрі чоловіки. 

— Ось він, на ношах. Тільки обережно, — пролунала відповідь чергового лікаря поряд з пацієнтом. 

І Якоб, наче пушинка, поплив позбавлятися ноги. Хворий так і не прийшов до тями, й навіть майже придбав дорогою колегу по безпам’ятству. Двадцять хвилин жвавої їзди та трупний запах хрещеного змусили Олю пережити запаморочення і стан повної абстракції. 

Як найближча родичка пацієнта, дівчина підписала всі документи за дядька, тим самим дозволивши лікарям забрати його в лікарню. Згоду на ампутацію вона теж надала без вагань, адже їй сказали, що інакше біда. Тільки Антон тримався молодцем, з жахом уявляючи, як плазуватиме перед божевільним інвалідом, якому подобається знущатися. 

— Ходімо, — сказав черговий лікар і, вискочивши з машини, захопив за собою молоду пару. 

Медик зосередився.

— І так, повторюю: вашому дядькові ампутують кінцівку. 

Він минув бетонні щаблі широкого ґанку і попрямував добре освітленим коридором лікарні, де туди-сюди шмигало багато людей. 

— Наркоз зроблять місцевий. Чоловік літній, загального не витримає. Коротше, не хвилюйтеся, — діловито змахнув він рукою. — У нас хірурги — справжні майстри. Ріжуть тіло й оком не моргають, щодня і не один раз. 

Далі він пішов сам, бо Антон вчасно спіймав обм'яклу дружину. А коли посадив її на лавицю під стінкою, крикнув лікареві вслід: 

— Шановний, ми трохи затримаємося, моїй дружині погано! 

Чоловік обернувся, спинився ненадовго і відповів: 

— Операційна на другому поверсі, приходьте. На ранок ваш дядько буде, як огірочок. 

— Антончику, для мене це занадто, — відпила ковток води Оля. — Ріжуть тіло… Просто жах. Краще б я поїхала додому. 

Дівчина раптом захотіла вискочити зі страшного місця, але передумала. 

— Ні, любий, ти тут сам не залишишся. Добре, що мама злякалася розмов про гангрену, а тато зрадів майбутній операції п'ятиродного родича, і вони легко погодилися посидіти з малюком. Усі наші труднощі ми переживатимемо разом. 

Пара міцно обнялася і продовжила шлях на другий поверх, куди їх доставив просторий ліфт. 

— А далі? — опинившись у широкому коридорі, розгублено запитав Антон. 

І очима забігав по безлічі залізних дверей зі скляною вставкою. 

— Перепрошую, — смикнув він за обляпаний кров'ю халат хірурга, який проходив повз, — ви не знаєте, де палата нашого дядька Якоба? У нього гангрена до самого стегна. 

— Поняття не маю, — знизав плечима лікар і додав: — Я щойно з операційної — відтяв пару кінцівок, біжу різати далі. 

Кров на білому одязі хірурга та його страшні слова знову змусили Олю потонути в руках чоловіка. 

Тим часом проліт другого поверху вибухнув криком: 

— Я вам зараз відріжу, негідники! Тільки дещо інше! Бач, чого надумали, старого Якоба занапастити. Що ви мені за погань у ногу вкололи? Я її зовсім не відчуваю. Якщо не приберете від мене свої паршиві рученята, шиї перегризу. 

— Здається, твій хрещений прийшов до тями, — злякався Антон. — І що нам тепер робити? Настрій у нього ні до біса. Запхнули сюди людину без дозволу, тепер однозначно позбавить нас спадщини. 

— До чого тут це, Антончику? — стурбувалася Оля. — Хрещеному треба робити операцію, інакше — біда. 

— Та мені начхати на вашу ампутацію, — зухвало відповів комусь Якоб за дверима операційної. — Розійдіться, негідники! 

Він схопив чиїсь милиці й, як на паралімпійських перегонах, помчав коридором. 

— Зупиніться! — закричав услід хірург. — Помрете ж до ранку, якщо не прооперуємо. 

— Сам ти помреш, недоумку, — іскрився гнівом старий. — У мене ще є кефір і трохи сметани, зараз намащу й чорнусі кінець. Я просто не перемішав інгредієнти. 

— О, як добре, що ви за мною приїхали, — зрадів Якоб присутності молодої пари на поверсі. — Бігом забирайте мене звідси. Це гемельда все підлаштувала — запхнула до лікарні, хотіла занапастити. 

— Зачекайте, дядьку, — спробувала зчинити супротив Оля. 

Але чоловік її стримав. 

— Не лізь, — зашепотівся він. — Хіба не бачиш, людина зробила свій вибір. Нам його не змусити, тільки гірше буде.

— Гірше не буде, — вловив останні слова хлопця Якоб. — Якщо все правильно змішати, кефір вступить у реакцію зі сметаною і буде чудотворний засіб. 

Він хвацько розмахував милицями.