Якоб втрачає свідомість.

Лише після того, як старий Якоб знову заснув, Оля дозволила собі заговорити: 

— Антончику, я повинна зателефонувати мамі. Переконана, вона сердиться, наш малюк дратує її. 

— Твій тато не кращий, — у похмурому передпокої пролунала відповідь. — Зачекаємо ще трохи і я проберуся до телефону. Треба, щоб старий добре заснув. Як ти думаєш, що то за гемельда така? Чи не марення часом? Просто на тлі вигадки про чортів усе схоже на нісенітницю. 

— Любий, — щільніше пригорнулася до чоловіка Оля, — мені теж так хочеться думати. Тільки звідки взялася рогата голова? Ти ж сам розповідав.

Від мороку, що все більше і більше сповнював простір довкола, дівчині ставало моторошно. 

— Неймовірно, але факт, — погодився Антон, який почувався не менш дискомфортно. — Голова була на дотик справжня, волосся, як у мене. 

Він став згадувати. 

— В якийсь момент навіть здалося, що чортяка хоче вкусити. Особливо, коли вивалився з шафи. Але потім рогатий перестав чинити опір. 

— Перестав чинити опір, — тихо повторила Оля і ще більше пригорнулася до чоловіка. — Може, й справді диявол? 

Дівчина злегка затремтіла. 

— І взагалі мені в цій квартирі моторошно. Мотлоху повно, облуплені стіни тиснуть, а друга спальня наганяє страху. Сподіваюся, ти її добре законопатив? 

— Не хвилюйся, — обхопив руками дружину Антон, — там одне дерев'яне корито чого варте. Я його ледве прибив, не один цвях погнув. 

— Коханий, — вже не могла зупинити політ бурхливої фантазії вразлива дівчина, — ти впевнений, що в дядька Якоба гангрена? Я ніколи не бачила такого? 

— Чесно кажучи, — став вагатися Антон, — мені теж не доводилося. Але якось на заводі хлопці розповідали, одному колезі кувалда на ногу впала, потім онімів палець і з часом почорнів. Говорили, бідолаха мучився і скаржився на солодкуватий запах хворої плоті. Зрештою цілу стопу відсікли, зараз ходить із протезом. 

— Он як, — осяялася Оля та стала згадувати: — Тепер зрозуміло, звідки у дядька ця біда. Пам’ятаєш, з чого усе почалося? Якоб натер собі пальці взуттям, не один тюбик мазі використав. Тепер все ускладнилося. 

— Так, і солодкуватий запах є, — погодився Антон. — А оскільки хвороба прогресує, ми повинні змусити його відвідати лікаря. Інакше… 

Хлопець зам'явся. 

— Що інакше? — трохи штовхнула плечем чоловіка Оля. 

— Він помре, — настала тверда відповідь. 

У передпокої виникла пауза і в головах молодих людей проскочили грішні думки. 

«Ну, і хай, — подумала дівчина, — цей негідник мучив мене цілий рік: то йому не так, це не подобається. Справжній хам і придурок. Помре так помре». 

«Чорт із ним, — про себе вилаявся Антон. — Я вдосталь натерпівся приниження, на все життя вистачить». 

— Ні, любий, — навіть трохи підвищила голос Оля. — Ми не можемо такого дозволити, Бог нас не пробачить. Завтра ж змусимо хрещеного поїхати до лікарні.

— Ох, як я сумніваюся, — важко зітхнув молодик. — Старий упертий, як баран. Ще розсердиться і залишить нас без спадщини. 

— Не наважиться, — розлютилася Оля. — Хто його доглядатиме? З таким поганим характером дядько нікого не підпустить. А ці слова про церкву — пуста балаканина, він ніколи не вірив у Бога. Потрібно брати себе в руки та займатися справою. У нас дитина вдома, вважай, сама. 

— Згоден, кохана. 

Антон не став суперечити дружині. 

— Крім того, — вирішив погеройствувати він, — уся ця метушня з чортами — буденне марення. Переконаний, є пояснення. Наприклад, рогата голова — звичайне опудало карпатського оленя. Гемельда — жіноче ім'я давньої любові нашого Якоба, яка не відповіла взаємністю, і він не може її забути. Сподіваюся, старий не задушив пасію і не муміфікував у зачиненій спальні. 

Антон посміхнувся під покровом темряви, а дружина поряд здригнулася. 

— Не лякай мене, — напружилася вона і почала прислухатися до шурхоту. 

Старий будинок з дерев'яним перекриттям цілком міг збудити уяву найстійкіших прихильників відсутності потойбічних явищ, не кажучи вже про вразливу дівчину. 

— Антончику, мені здається за дверима законопаченої спальні хтось є. Чуєш, шарудиться і посвистує біля вікна. Може, це справді дух муміфікованої жінки? А якщо вона правда керує чортами? 

Від раптового страху дівчина майже злилася з чоловіком, який і сам почав боятися темряви. 

— Може, й керує, — не став заперечувати хлопець, проте виявив мужність: — Тоді я відіб'ю нечисті роги! 

Антонова рука поповзла по підлозі, а коли пальці намацали швабру, без зайвого гуркоту не обійшлося. 

— Любий, це ж вона! 

Дівчина кулею кинулася у спальню Якоба, а молодий сміливець рушив за нею. 

— Вмикай світло! Вмикай світло! — розкидала всюди ногами мотлох Оля. — Не хочу, щоб мумія нас задушила. 

«Клац!» — не відразу намацав вимикач на стіні Антон, але краще пізно, ніж ніколи. У дружини наче камінь звалився з душі. Вона присіла на табурет і спробувала віддихатися, але коли внюхала солодкуватий запах, що став домінувати в кімнаті, згадала про старого під барикадою.