Якоб лютує.

Вмостившись у куточку, молода пара намагалася зайвий раз не ворушитися, щоб не змусити Якоба нервувати. Антонові вдалося з'їсти кілька бутербродів і навіть поспати. А коли він прокинувся, бажання дружини відвести хрещеного до лікарні досягло кульмінації. 

— Любий, ти вже не спиш, от і добре, — прошепотіла дівчина. — Я вирішила поставити питання руба. Зараз підійду до дядька і скажу: «Ми їдемо до лікаря і крапка». Якщо він упреться, показово пхикну і налякаю, що більше не прийдемо. Як він без нас? Сконає бідолаха. Мусить людина розуміти. 

Оля почала підводитися, але Антон її негайно зупинив: 

— Зачекай, у тебе нічого не вийде. Якби ти бачила, як він поводився. Хрещений втратив розум, думає, що у другій спальні живе якась гамальда чи гомеля. Наскільки я зрозумів — це істота, що організувала справжній портал для чортів із пекла. А вночі з шафи на мене впала кудлата голова з рогами, як у каштана за вікнами. Хоча, — зробив паузу хлопець, — мені теж здалося, що ми мали справу з головою справжнього диявола. Аж надто природною вона була. 

Розповідь чоловіка відразу здивувала і насторожила Олю. Дівчина не мала причин не довіряти, але й вірити не хотілося. 

— І де ж ця голова? — захотілося їй доказів. 

— У спальні, — тикнув пальцем на забиті двері навпроти Антон. — Надійно законопачена і жодне чаклунство не допоможе. 

— Здається, Якоб казав не гамальда чи гомеля, а гемельда, котра хоче його задушити, і що він довгий час тримав її під замком, — згадала Оля нещодавні слова хворого і подумала вголос: — Дивно все це. Невже він і справді збожеволів, а може, дійсно щось ховає. У будь-якому разі нам би це перевірити. 

— Навіть не думай, — заперечливо закивав головою Антон. — Якщо старий дізнається, залишимося без спадщини. Тобі відомо, який він імпульсивний. Знати б, що нам далі робити, адже заборонив покидати його. Мені на роботу треба, у нас змінився бригадир. Ще звільнять... 

— Швидше за все, на завод ти сьогодні не потрапляєш, — була майже впевнена Оля. — Ми не можемо кинути Якоба. Раптом він накладе на себе руки? І ця стопа мене дуже бентежить. Крім того, витівка з маскуванням безглузда. Доведеться просити маму посидіти ніч з Богданчиком, інакше ніяк. А зараз я піду перевірю, як там хрещений. 

Дівчина почала обережно ступати між усюдисущим мотлохом і незабаром опинилася поряд з барикадою. 

— Дядьку, у вас все гаразд? — тихо запитала вона. 

Але у відповідь чулося тільки сопіння. 

— Антончику, — неголосно покликала вона чоловіка. — Якоб спить, що робитимемо? На вулиці вечоріє. 

— Думаю, вчинимо, як ти запропонувала — зостанемося тут. Переночуємо, а завтра вранці спробуємо вмовити хрещеного. Якщо не вийде, доведеться хитрувати. 

Хлопець обережно наблизився до телефону і миттю набрав номер заводського цеху. 

— Алло, це Антон, розмітник металу. Чи можна поговорити з бригадиром? 

— Я тебе слухаю, прогульнику, — зухвало пролунала відповідь. — Ти чого це покинув зміну і без дозволу пішов? Зовсім страх загубив? 

Син міністра транспорту дуже швидко відчув роль командира і було помітно, що йому це подобається. 

— Але вибачте, — промимрив Антон, — я ж домовився. Мене відпустив колишній начальник. 

— Отож, колишній, — не дав домовити людині хам. — Тебе звільнено. Не забудься здати комбінезон, чортяко неслухняний. 

— Чортяко неслухняний? — від несподіваної новини голосно повторив Антон. 

І під барикадою заворушилося тіло. 

— Де чортяка? — затремтів голос Якоба. — Тримай його, йолопе. Бий, доки роги не відваляться. І не здумай показувати, де я заховався. Гемельда не повинна мене знайти. 

— Вибачте, дядьку, — пригнічений страшною новиною, мовив Антон, — але мені вже байдуже: чорти, біси — яка різниця, коли залишився без роботи. Щойно новий бригадир сказав, щоб більше не приходив на завод, навіть зажадав здати комбінезон. Усе це через вас. Я мрію звідси піти та послати всіх, хто наді мною знущається, якомога далі. 

Вкрай засмучений хлопець говорив від душі — і відбулися дві події: Оля кинулася на шию чоловікові, а людина під барикадою стрепенулася та негайно показалася парі. 

— Ти, звісно, можеш мріяти, — суворо заговорив Якоб, — але якщо переступите поріг, залишитеся не тільки без роботи. З вашими доходами, все життя промучитесь у батьків, будете виконувати всі їхні забаганки. Або ви стережете другу спальню, щоб чорти не схопили мене, або залишитеся без житла. 

У лихоманці Якоб перестав адекватно сприймати потенційну загрозу і дозволив собі підвищити голос: 

— Ну, я не чую відповіді! — викотив очі неадекват. 

— Ми сторожитимемо... Сторожитимемо, дядьку. Не хвилюйтеся, — обтерши долонею очі від сліз, за двох відповіла Оля та шмигнула носом. — Скільки треба, стільки й посидимо. Насправді ми й так збиралися тут заночувати. Тільки завтра мені б хотілося щось приготувати. 

— Чхати я хотів на ваше їдло, воно мене в могилу хилить, — замахав руками Якоб. — Нікуди ви не підете, поки не переловите всіх чортів. Чуєте, чуєте? 

Раптом старий перейшов на шепіт.