Антон законопачує другу спальню Якоба.

Крізь зашторені вікна двокімнатної квартири дався взнаки міський ранок. Автомобілі загуркотіли моторами, почулися голоси людей, які поспішали на роботу, і щілини старої квартири сприяли проникненню різних звуків. Завдяки теплій куртці, Антон не відчував п'ятнадцяти градусів вище нуля в передпокої. Не бентежила надмірна свіжість й старого під ковдрою, тому він тихо посапував на ліжку. 

«Треба зателефонувати дружині, — подумав хлопець. — І попросити, щоб приїхала. Будемо разом умовляти Якоба відвідати лікаря». 

Він взявся обережно пробиратися до стаціонарного телефону в узголів'ї хворого. Дивом не зчинивши гуркоту барахлом під ногами, Антон досяг своєї мети й одразу набрав потрібний номер. 

— Кажіть, — діловим голосом відповіла теща і замовкла в очікуванні. 

— Здрастуйте, — розгубився молодик. — Я вас не розбудив? 

Він одразу зрозумів, що ляпнув не те. 

— Ти зовсім ідіот чи прикидаєшся? Пів на восьму, усі нормальні люди вже давно не сплять. І де ти, заразо, вештаєшся? 

Нізащо облаяний Антон подивився на Якоба і тихо мовив: 

— Даруйте, у мене тут проблемка. Не можу піти з роботи, керівництво змінилося і не відпускає, — як міг шепотів хлопець. — Можу я поговорити з дружиною? Будь ласка… 

— Плювати я хотіла на твоє керівництво! У мене тут купа роботи. Неси свою дупу додому, потрібна допомога. Та не шепочись, немов злодій якийсь. 

І Оля перехопила трубку. 

— Антончику, дорогенький, де ти? — стурбувалася дівчина. 

— Сонечко, — прикривши долонею рот, відказав хлопець, — голосно говорити не можу і прошу не ставити зайвих запитань. Я зараз в Якоба вдома, здається, він позбавився розуму. Мене начальник відпустив, півночі зі старим ловили чортів. Це жахливо, зовсім не спав, чергував у передпокої. Принеси щось поїсти, і спробуємо вмовити хрещеного відвідати лікаря. Тільки ні слова батькам, нам зараз зайві крики не потрібні. 

— Я зрозуміла, — слухняно відповіла Оля. — Дай мені трохи часу, скоро буду. 

— Не зрозумів, ти що там робиш? — раптом розплющив очі Якоб. — Знову суєш свої всюдисущі рученята куди не слід?

Старий втупився на переляканого хлопця. 

— Ні, дядьку Якобе, — став струшувати пил з телефону Антон і включив фантазію. — Я вирішив наситити повітря порошинками. Кажуть, чортам таке не подобається. Гади чхають від пилу і забираються геть.

— Припини... Апчхи! — бризнув слиною прямо на бідного хлопця старий. — Це все дурня. 

Він витерся ковдрою. 

— Бісів таким не візьмеш. Їм треба обламувати роги, від сорому нечисть тікає. Ти двері добре забарикадував? — підвівшись на лікті, запитав Якоб і висунув свою хвору ногу з-під ковдри. — А це що за страхота? 

Він помітив колосальні зміни на своїй кінцівці. 

— У мене ж вся ступня потемніла... 

Його губи затремтіли й, перш ніж Антон відреагував, кімнату сповнив детективний висновок: 

— Це той чортяка винен, — заколотив по ліжку руками хворий. — Він по мені, зараза, стрибав, ледь не розчавив негідник. А якщо знову прийде, що ж робити? Що робити? 

Якоб не знаходив собі місця. 

— Дядьку, — наважився подати голос Антон, — може, все-таки показатися лікареві? Це ж, напевно, ганг... 

— Я тобі зараз покажуся, дурню, — надійшла груба відповідь і вказівка: — Негайно бери в коморі молоток і цвяхи — забий двері другої спальні намертво. Не дозволю бісам тупцювати по мені. Ну, чого вирячився? 

Якоб не вгавав. 

— Бігом за роботу, бо квартиру перепишу церкві! 

Не сміючи більше дратувати своєю присутністю хворого, Антон підвівся на ноги та миттю зник у передпокої. А згодом квартира заграла звуками важкого інструменту.