Антона мучать сумніви.

Тільки ближче до обіду Антон впорався з усіма вибриками буркотливого старця і, сподіваючись хоч трохи подрімати, подався додому. 

Не зважаючи на свинцеві хмари, хуртовина так і не відбулася, тому тротуари тішили чистотою. Сховавшись за межами скляних дверей столичного метро, хлопець скористався ескалатором і незабаром помчав на лівий берег. Суботній день не відрізнявся людним транспортом, що сприяло швидкому віднайденню вільного місця та можливості знову зануритись у думки. 

«Мені здається, я втратив гідність», — раптом відчув обурення за свою прислужливу поведінку Антон. «Якоб наді мною знущається і зовсім не поважає, наче перед ним порожнє місце. Іноді так і хочеться йому відповісти, але боюся все зіпсувати. Отже, ти нікчема, — сам себе посварив хлопець, — цілий рік плазував перед старим, догоджав йому і не реагував на грубість: то йому риба несвіжа, то смердючий салат... А було, прийдемо з Олею, гляне на їжу і починає плюватися, немов отруту принесли. Негідник». 

Молодий чоловік знизав плечима і згадав, як черговий раз дружина півночі провела на кухні, боячись розбудити батьків, а потім здивувала хрещеного фаршированою щукою. 

— Це, що за погань коричнева? — тоді безпардонно тицьнув немитими пальцями в апетитну начинку річкового хижака роздратований Якоб. — Вирішили мене отруїти? 

Він засвердлив оченятами молоду пару і нагрубив: 

— Такого лайна я ще не бачив, на смітниках мені краще траплялося. Це ж змія якась, а морда схожа на дзьоб дикої качки. Безглузда ти хрещениця. 

Хам демонстративно потряс кулаком перед Олею і довів її до сліз: 

— Ось візьму і віддам квартиру церкві. Знатимете, як мене ображати. І не реви, заслужила. 

Ще кілька днів після сумного інциденту добродушна дівчина не могла заспокоїтися, проте знайшла сили зібратися. 

— Любий, — сховавшись за дверима своєї кімнатки, звернулася Оля до чоловіка, — я вирішила не звертати уваги на вибрики дядька Якоба. Він же хвора людина, натаскав у квартиру Бог зна чого і всього на світі боїться. 

Умовляла вона і себе:

— Ти тільки подумай, цей «Плюшкін» нікого крім нас не пускає. Отже, довіряє. Просто поганий характер і багаторічне самітництво зробили з хрещеного дурня. 

Пара посміхнулася і час знову побіг у тому самому ритмі, що й раніше. 

За п'ятнадцять хвилин їзди Антон встиг подумки пережити всяке, але момент виявлення цукрового діабету у старого буркуна він відтворив у деталях. 

— Щось мені пити хочеться, ніби три дні краплі води в роті не тримав, — мовив якось парі Якоб. — Та й жерти хочу, як вовк. 

Він розгублено забігав очима по захаращеній кімнаті.

— Тільки ось біда, спрага і голод не вгамовуються. 

Як не в собі, він поглинув вінегрет прямо з банки, а потім взявся ковтати суп, хліб та вівсяне печиво. 

Оля удвічі склала спустошений пакет і запевнила: 

— Не хвилюйтеся, я зараз же поїду додому і приготую вам ще щось, не чекатимемо до завтра. Увечері Антон принесе. 

Так і сталося, але жадоба та голод нікуди не поділися. Через кілька днів Якоба таки вдалося умовити пустити до квартири лікаря, який і встановив неприємний діагноз. 

— Прилади не брешуть, — сказала жінка в білому халаті. 

Та про всяк випадок знову подивилася на глюкометр. 

— Доведеться приймати ліки. Тільки не бійтеся, — продовжувала вона, — цукровий діабет — це не вирок. З ним нормально живуть люди. Коліть кожен день інсулін і дотримуйтеся приписів. Солодкого не можна. 

Лікарка простягла пацієнтові пам'ятку на кількох аркушах і вийшла. 

— Плювати я хотів на ваші уколи! — слідом закричав недовірливий хам. — Тільки й знаєте, що дурити всіх на світі й тикати всілякі папірці. Сама ти цукровий діабет. 

І старий закомандував до Олі: 

— Подай мені яблучний пиріг. Відчуваю, як він пахне з твого пакета. 

Тоді десерт справді духмянів на всю спальню і завдяки голодному Якобу відразу перемістився в його шлунок, а надвечір бунтар нездужав. Довго довелося хрещениці вмовляти дядька почати приймати ліки. Тільки до півночі той погодився, але стати вимушеною медсестрою довелося хрещениці. З горем навпіл дівчина змогла зробити укол, а шкільні курси з медицини, як ніколи, стали у пригоді. 

— Станція «Лівобережна»! — пролунав голос із динаміків, що змусило Антона здригнутися і негайно вискочити з вагона.