Гарбузовий сезон

— Цього року ніяких страшних гарбузів! Ніхто нічого не вирізає, ставимо такі, як є, — суворо сказав Віктор, обводячи поглядом сина, дочку і дружину, які саме розвантажували маленький візочок різнокольорових гарбузиків біля свого будинку-готелю.

Він був достатньо високим і широкоплечим, щоб його зовнішність додавала ваги словам. Та й погляд втомлених синіх очей з-під густих чорних брів мав би попередити будь-які суперечки.

̶  Нудьга,  ̶  першим відреагував Арсен — ненабагато нижча, але значно худорлявіша копія батька. – Мені якраз на Геловін виповнюється тринадцять, вечірку вдома влаштовувати неможна, а тепер не можна навіть гарбуз Джека зробить?

̶  Тат, в нас на сайті фото з минулорічним декором,  ̶  шістнадцятирічна Аліса повела в комерційну сторону. – Всі, хто їдуть у наш готель на Геловін, розраховують побачити будинок в повній святковій готовності. А не просто купу гарбузів і кущик хризантем, — її довге, вибілене до попелястого відтінку волосся, металося зі сторони в сторону, надаючи дівчині подібності з ірландською банші, яка відчайдушно попереджала про небезпеку. 

̶  Наші минулорічні ліхтарики все одно побили,  ̶  нагадала Катерина. — Оновимо фото, Можливо, просто гарбузики й квіти принесуть нам навіть більше гостей. І меню ж іще буде з осінніми стравами. — Маленька, пухкенька і рудоволоса, вона сама скидалася на гарбузик. Чоловік часто її так і називав. 

̶  Мам, такого не буває, щоб ти не підтримувала батька,  ̶  закотила очі дочка.  ̶  Ти ж любиш Геловін.

̶  А наші сусіди – ні,  ̶  Віктор теж хотів би просто закочувати очі на кожне зауваження, яке він вислуховував всю минулорічну осінь від кожного, кому не подобався, їх надто «бісівський» декор. Але він мав лавіювати між релігійними поглядами, стереотипами і забобонами жителів його рідного Гадяча, аби не нарватися на масові скарги і просто дрібне хуліганство, які б створювали додаткових проблем їхньому готелю. Як наче замало й так безкінечно вирішувати то неполадки з газовим котлом, то з дров’яним комином, то з водопостачанням...

̶  Ви ж знаєте, що минулої осені ледь не кожен, хто проходив повз, дзвонив або заходив  і казав, що це не наше свято, що ми приманюєм зло на нашу вулицю, що скаргу подадуть до комунального господарства…,  ̶  продовжила його думку Катерина.

̶  Ма,  ̶  Аліса на мить однаково сильно стиснула і губи, і невеличкий червонуватий гарбузик в руках,  ̶  які ще скарги? Ми не на вулиці все це ставимо, а на своїй приватній території.

̶  А дві жіночки з отієї секти, (як там вони називаються?) стояли й читали щось схоже на молитву напроти нашого двору,  ̶  нагадав Віктор. – Добре, що це було рано вранці і я встиг їх тихенько спровадити, поки ніхто з гостей не помітив.

̶  Гаразд,  ̶  Арсен розумів, що їм із сестрою не виграти. – Нічого не вирізаємо, привидів і мітлу не вішаємо, зробимо все так, наче тут просто гарбузова ферма.

̶  І, повірте, до нас хтось прикопається в будь-якому разі,  ̶  в’їдливо зауважила Аліса. – Ми багатьом, як кістка в горлі, просто тому, що маємо успішний бізнес.

«Успішний!  ̶  Віктор кричав у своїх думках. – Треба не менше десяти гостей за жовтень, щоб доходу вистачило на одну лише оплату комунальних послуг, опалення і ще з них треба доплатити за цей осінній «просто декор». І лише, якщо цих гостей за місяць набереться більше, ми хоч трохи будемо в плюсі».

Дружина знала, чому Віктор такий похмурий, та дітей вони не хотіли вантажити всіма реаліями готельного бізнесу. Тож вона посміхнулася й почала організовувати розстановку гарбузиків на ганку і біля головної стежки.

Жовтневі дні пролітали один за одним, а гостей за минулі три тижні в готелі «Крутий схил» побувало лише двоє. І ті провели лише по одній ночі. Віктор ходив похмурий і вибухонебезпечний. Діти підозрювали, що це пов'язано з порожнечею в готелі, й намагалися зайвий раз його не дратувати. З Катериною справи були ненабагато кращі. Вона постійно посміхалася й удавала, що все добре, та насправді виглядала, наче блимаюча лампочка, яка ось-ось перегорить. 

Аж ось одного дощового жовтневого вечора пролунав телефонний дзвінок.

 — Олечко, привіт,  — голос Катерини набирав природної радості з кожною секундою розмови.  — На тридцять перше, як завжди? Раніше приїдеш? Двадцять дев'ятого? Чудово? Та яке там зайнято! Всі кімнати порожні вже й не знаю який день поспіль. Ну та то рік такий... Чекаємо, люба! До речі, можеш завчасно обрати, що приготувати тобі. Ми оновили меню на сайті.

Аліса з Арсеном завмерли на сходах, боячись чимось порушити цей обнадійливий момент.

 — Ольга?  — Віктор теж трохи ожив, почувши цю розмову.

 — Так,  — кивнула дружина.  — Цього року на цілих три ночі.

 — Це нам зараз дуже потрібно. Одна?

 — Одна, але ж ти знаєш, вона наче магніт притягує інших гостей.

 — Ти щороку так кажеш,  — Віктор навіть усміхнувся.  — Подивимося, чи ця магія спрацює знову.

Ще один дзвінок того ж вечора підтвердив очікування Катерини.

 — Три номери на дві ночі!  — радісно повідомила вона перед вечерею.  — Якась делегація істориків.

 — Справді магія,  — прошепотів Арсен. 

 — Або наукова конференція,  — Віктор шукав раціональніше пояснення.