Геловін

Я провів три години, перетворюючи свій дім на оселю справжніх геловінських жахів. Розвішав штучну павутину в кутках, розставив ліхтарі з гарбузів, прикрасив стіни моторошними декораціями. Навколо мерехтіли запалені свічки, кидаючи примарні тіні. Атмосфера була по-справжньому зловісною — саме те, що будо потрібно для ночі страху й таємниць.

Я ненавидів Геловін, але діти дуже любили це свято, то ж в мене не було вибору. Вийшовши на двір та запаливши цигарку, я почув кроки та дитячий галас в будинку. Діти повернулися додому і метушливо бігали кімнатами, з захопливим подивом розглядаючи прикраси.

Повернувшись всередину, що б привітатися з дітьми, я почув приглушенний крик Соні, який лунав з другого поверху:

- Тату, тату, скоріше сюди!

Вона продовжила кликати мене весь час,  поки я не піднявся сходинками наверх і не побачив її голову, висунуту з люку горища:

- Тату, піднімайся до нас, тут такеее. 

Я беззвучно вилаявся, відчуваючи, як всередині мене наростає хвиля розчарування. Я ніколи не дозволяв дітям підніматися наверх, тримаючи горище на замку, але, як виявилось, вони таки знайшли спосіб відчинити його. 

Я здогадувався, що побачу, коли піднімусь наверх і в моїй голові вже крутилися різноманітні виправдання, які я намагався сплести, як тенета. Але все виявилося куди простішим, ніж я очікував. Обличчя дітей сяяли від захоплення, а в очах читався легкий подив, який не вимагав жодних пояснень:

- Дивись, що ми знайшли! — промовила Соня, жестом запрошуючи мене підійти ближче до великої відкритої скрині. Біля неї стояв Натан, який з подивом розглядав зміст сундука.

Я підійшов і заглянув у середину. Там лежала купа черепів, один на одному, різних форм і розмірів. Я спромігся вичавити з себе штучну посмішку і обійняв дітей:
- Вітаю, ви знайшли старі прикраси до Геловіну.

- Прикраси? - недовірливо запитав Натан, беручи до рук один з черепів. А виглядає справжнім... Він обережно поклав череп на місце. 

Соня витягла зі скрині інший череп і уважно розглядала його. Дивіться, у цього навіть є штучні зуби, він схожий на... — дівчина не змогла закінчити фразу. Її погляд впився в два позолочених клика, що виблискували на черепі. Дівчина повільно перевела погляд на Натана. Хлопець зблід і теж подивився на сестру.

- Чому ми ніколи не користувалися цими декораціями? - тихо спитала Соня. 

- Тому що вони розбиті. Ось, дивись. Я вихопив череп з рук доньки, обернув його і показав на величезну діру на потилиці. Бачиш?

Я швидко кинув череп назад в скриню і закрив її.

- Тепер, давайте, - я жестом показав дітям, що б вони покинули горище. Ви знаєте, що ви не повинні заходити сюди. Я зачинив горище за дітьми.

- Хіба ми не можемо використати декілька черепів, що б прикрасити ганок? - запитала Соня, коли ми спускалися вниз. Ми б могли поставити їх поруч з гарбузами, або...

— Ні, ми не можемо, — промовив я з усією строгістю, даючи зрозуміти, що це питання закрите.

Потім ми сиділи на кухні і розмовляли. Натан з запалом в голосі розповідав про те, як учора у школі побився одразу з двома хлопцями і обох переміг. Соня, захоплено посміхаючись, казала, що з нетерпінням чекає на Різдво і сподівається, що цього року нарешті побачить сніг на свята. А я просто сидів, втупившись у обличчя своїх дітей, і, зачарований, слухав їхні розмови, відчуваючи теплоту та радість цього моменту.

Я навіть не помітив, як задрімав. Коли ж я відкрив очі, дітей вже не було. Вулиця потонула в сутінках, і я зрозумів, що настав час зайнятися деякими невідкладними справами.

---
Я повернувся додому через кілька годин. Під'їзжаючи до будинку, я раптом почув жіночій голос. Схоже, в нас були гості. Я вийшов з машини і побачив місіс Забродську, яка сиділа на ганку нашого будинку і ридала. В руках вона тримала череп.

Мені не потрібно було побачити його лицеву сторону, що б зрозуміти, кому він належав. Діти таки вирішили прикрасити ганок додатковим аксесуаром.

- Томмі, це ти? - прошепотіла місі Забродська наче череп міг їй відповісти. Потім, вона підняла очі і побачила мене. Череп випав в неї з рук і вона кинулась на мене.

- Що ви зробили з моїм Томмі? - закричала вона, почавши безжально бити мене в груди. Я з силою відштовхнув її. Місіс Забродська зробила кілька кроків назад, перечепилась через череп свого покійного чоловіка, і впала, вдарившись головою о бетонні сходинки. Я голосно вилаявся. І без того знесилений, я зовсім не планував копати подвійну могилу.

Я підійшов до машини, відчинив багажник і витяг тіло містера Нешвіла, закинувши його собі на плече. Потім я попрямував до ганку, схопив вільною рукою місіс Забродську за ногу і потягнув обидва тіла до саду.

За декілька годин я вже стояв на горищі нашого будинку, тримаючи в руках голови моїх жертв. Я поклав їх на кришку скрині з черепами, а потім підійшов до меньшої скрині, яка стояла поруч, опустився на коліна і обережно відкрив її. В середині лежали два маленькі черепи. Я обережно підняв їх і притис своїх дітей до себе.

----
Минуло 19 років як наші діти пішли збирати цукерки на Геловін і не повернулись.

----
Минуло 18 років, як ми знайшли два черепи на ганку нашого будинку. Рівно через рік після зникнення наших дітей. Тест ДНК показав що черепи належали Соні та Натану. Тієї ночі моя дружина повісилась у вітальні.

----
Минуло 17 років, день в день, коли я вирішив, що цей Геловін буде останнім для мене. Я зарядив рушницю і притис її до свого підборіддя. Тієї миті я відчув, як мене огорнув крижаний холод, і почув голос дружини, яка прошепотіла мені:

- Ні. Помстись!

----

Тоді я й почав спостерігати за людьми з нашого маленького містечка. Я був священником і більшість з них приходило на мої проповіді по неділях. Протягуючи їм тіло Христове, я дивився їм в очі, намагаючись виявити вбивцю. З часом я став підозрювати кожного з них. Їх очі казали мені "Це зробив я, але ти нічого не доведеш". В інших я читав "Я знаю, хто це зробив, але ти ніколи не дізнаєшся про це"