Розділ 12. Страхітливий Банні Мен (Вірджинія)

Наступною зупинкою чарівниць став Кліфтон, що у штаті Вірджинія, точніше його передмістя. Йдучи до пункту свого призначення, вони помітили навколо Колчестерського шляхопроводу, естакади Південної залізниці, велике скупчення поліційних машин.

– Що відбувається? – запитала зацікавлено Натуся. – І чому тут так багато правоохоронців?

– У Гелловін поблизу “Кролячого Мосту” завжди дуже багато метушні.

– “Кролячого Мосту”? Ми тут що кролика збираємося полювати?

– Щось типу того, – усміхнулася бабуся, але онучка помітила, що посмішка ця була якоюсь напруженою. – Сьогодні ми полюватимемо на дуже небезпечного злочинця у костюмі кролика та з сокирою в руках.

– А чому ми? Чому поліція цим не займається? – здивувалася Натуся.

– Бо з сімдесятих років, коли так званий Банні Мен вперше дав про себе знати, відганяючи перехожих з цього місця та погрожуючи сокирою, його ніхто не зміг спіймати.

– То поліціянти прямо зараз його ловлять?

– Та ні, то просто багато хто вважає цього “Кролика” невпокоєним духом, тож ентузіастів паранормальних явищ та мисливців за привидами, особливо в День Всіх Святих тут вистачає. Кожен хоче на власні очі побачити справжню міську легенду. 

– Бачу, що периметр до мосту оточений, бабусю, – констатувала Натуся. – Що робитимемо?

– Діставай з наплічника ковдру-невидимку, – мовила та. – Трішки політаємо!

Так чарівниці, сховані від людських очей, безшумно полетіли до Колчестерського шляхопроводу і приземлилися якраз біля входу.

– Що тепер? – прошепотіла Натуся.

– Чекатимемо всередині тунелю, – відповіла Ельвіра.

Вони ступили декілька кроків, зняли з себе ковдру-невидимку та стали оглядатися навколо. Незабаром за їхніми спинами почулося якесь шарудіння. Чарівниці обернулися, але нікого не побачили.

– Ти це чула? – запитала дівчинка.

– Т-с-с, – приставила пальця до губ бабуся. – Це, швидше за все, миша або криса, або…

Договорити вона не встигла, адже прямо біля її очей промайнула справжнісінька СОКИРА. Ельвіра злякано скрикнула від такої неприємної несподіванки, й інстинктивно відхилилася в останній момент. І правильно зробила, бо ледь не стала черговою жертвою Банні Мена. А це був саме він. Високий чоловік у костюмі білого кролика зі страхітливим виглядом та сокирою в руці. 

Сумнівів не залишалося. Це був той, заради якого чарівниці сюди прилетіли. 

– Ви на приватній території! – металевим голосом заявив Банні Мен. 

– Перепрошую, шановний, – бабуся намагалася виглядати спокійною, однак, це їй вдавалося важко. – Але це спільний перехід.

– Ви  вдерлися на мою територію, – не заспокоювався той. – Якщо підійдете ближче, я відрубаю вам голови!

– Ого, нічого собі гостинність? – раптом зухвало вигукнула Натуся. – У Вас, мабуть, і друзів немає?!

Ці слова здається спантеличили “Кролика-вбивцю”. І він якось одразу ж зам’явся. Тож Ельвіра не могла втратити такої чудової нагоди і почала бурмотіти слова заклинання. 

Банні Мен відчув, що починає змінюватися і причиною цього є дві незнайомки, які стояли напроти. З неприхованою люттю він кинувся на них із сокирою, але, на щастя, добігти не встиг, адже прямо перед чарівницями його знаряддя помсти випало з рук, чи то пак – з лап, а сам він перетворився на звичайнісінького кролика. Білого, пухнастого, і головне - безневинного. Він декілька секунд постояв нерухомо, принюхуючись, а потім пострибав до іншого виходу з тунелю.

– Фух! – перевела подих Натуся. – Обійшлося!

– Та не кажи, я вже думала…

Що ж саме думала Ельвіра, її онучка так і не дізналася, а натомість почула наступне:

– Ну що, мої найкращі підписники подкасту “Паранормал”, як я вам і обіцяв, сьогодні буде цікаво! Щоправда, я й сам гадки не мав, наскільки! Ми тут маємо не лише справжню легенду штату Вірджинії – Банні Мена, а й двох чародійок, що перетворили його на маленьку пухнасту тваринку. Сподіваюся, вам сподобається сьогоднішнє відео, яке я пізніше заллю в Ютуб! А наразі у мене все! З вами, як завжди, був Саймон. Зустрінемося на іншому боці нормального.

З-за дерева неподалік мосту вийшов юнак, який тримав у руках мобільний телефон і знімав усе, що відбувалося. Його обличчя просто сяяло від щастя та усвідомлення того, що йому вдалося щойно відзняти. Чарівниці переглянулися. Це була справжня катастрофа! Цей “мисливець за паранормальними явищами” мав на меті відкрити їхню таємницю звичайним людям. А це загрожувало вже усьому світу магії. Як світлій його частині, так і темній. Цього допустити Ельвіра, як одна зі Старійшин, не могла.

– Коментарі будуть? – запитав Саймон зухвало, все ще не вимикаючи камери на телефоні.