Розділ 11. Джерсійський диявол (Нью-Джерсі)

Чарівниці прибули до Естелвілю, що в Південному Джерсі, та одразу ж поспішили до лісів Пайн-Берренс. Часу гаяти зовсім не хотілося. Та й розмова вийшла недовгою. 

– То що за Джерсійський диявол такий? – поцікавилася Натуся, поки вони ходили лісовими стежками.

– Неприємна на вигляд істота, скажу тобі так, – запевнила бабуся, – двонога, схожа на кенгуру, з головою, схожою на коня чи козла, шкірястими крилами, схожими на кажана, рогами, невеликими лапами з кігтями, ногами з роздвоєними копитами та роздвоєним хвостом. 

– Не хотіла я б такого вночі у лісі зустріти!

– Та він і не дуже небезпечний! Правда, іноді у людей курей краде, подекуди місцевих жителів лякає. Але Оріан написав, що сьогодні Джерсійський диявол щось зовсім вийшов з-під кон...

Договорити бабуся не встигла, адже з-за дерев почулося шарудіння. Чарівниці замовкли і прислухалися. Хтось за ними спостерігав. Ельвіра зробила знак онучці, щоб та швиденько витягнула з наплічника ковдру-невидимку. Натуся одразу ж виконала прохання і накинула її на себе та бабусю. Миттєво вони зникли з поля зору. А потім, щоб не створювати зайвих звуків, піднялися у повітря на невелику висоту – заважали гілки дерев – і почали обдивлятися територію навколо. Неподалік від того місця де вони стояли, чарівниці дійсно побачили Джерсійського диявола. Виглядав він, чесно кажучи, спантеличено. Мабуть, здивувався, бідолаха, що його об’єкти спостереження так раптово зникли. 

Бабуся з Натусею опинилися прямо над істотою і зістрибнули на неї, тримаючи міцно за крила.

– Ай! Що ви робите?? – закричав Джерсійський диявол, намагаючись вибратися. Крик його був таким пронизливим, що у жилах стигла кров. Однак, наші дівчата були не з лякливих.

– А ти чого за нами спостерігаєш? – зухвало запитала Натуся, не ослаблюючи хватки.

– Так що мені накажете цілий день робити??? Тут у лісі мені самотньо. Щойно бачу когось і хочу познайомитися, від мене всі тікають!

– А курей навіщо у людей крадеш? – вступила у суперечку бабуся.

– Їсти ж щось потрібно! А я від природи – м’ясоїд. Нічого не поробиш. Пробував перейти на вегетаріанство і дуже швидко зрозумів, що це не моє! Та відпустіть вже, нічого я вам не зроблю!

– І не втечеш? – перепитала Натуся.

– Та куди ж від вас дінуся? – зітхнув той. Після цих слів чарівниці послабили натиск і Джерсійський диявол зміг розпростати крила.

– А що ти взагалі таке? – забувши про свої манери, запитала дівчинка.

– Не таке, а такий! – ображено відповіла істота. – Як я вже пізніше дізнався, моя мати, жителька Естелвіля, Дебора Лідс, була збентежена, коли дізналася, що вагітна в тринадцяте. З відразою вона вигукнула: «Хай вже буде диявол!» Цікаво, що народився я нормальним. Але потім одразу ж перетворився у цю істоту, що ви зараз бачите. Вловивши жах на обличчях батьків, коли вони мене вперше побачили, я зрозумів, що мені серед моїх рідних робити нічого. А тому я розгорнув крила й вилетів з вікна в сусіднє болото. Там я жив, доки не виріс і не перебрався у ліс.

– Сумна історія, – мовила Натуся, зітхаючи. – То тобі весь цей час просто було самотньо?

– А тобі б не було? – з гіркотою запитав Джерсійський диявол. 

– Мабуть, було б… Співчуваю…

– Як ми можемо зарадити твоїй біді? – бабусі дуже хотілося допомогти цьому бідоласі.

– Знайдіть мені друзів, – попросив той.

– Хм… Це непросто, тим паче у цьому вимірі. А що як я перенесу тебе в іншу, казкову реальність? Є у мене одна книжечка… – з цими словами Ельвіра полізла до наплічника і витягнула примірник “Магічного світу казок” невідомого автора. – Тут є дивні істоти, як і ти, є і дракони, з якими у тебе багато спільного…

– Я згоден, – радо мовив Джерсійський диявол, стрибаючи від нетерпіння. – Можете мене туди відправляти!

– Впевнений? – перепитала бабуся.

– На всі сто! – запевнив той. – Відправляйте!

– Тоді успіхів тобі у твоїй новій реальності! – мовила, усміхаючись, бабуся.

– І багато-багато друзів! – побажала Натуся.

Ельвіра відкрила книгу на середині, пробурмотіла заклинання і їхнього нового знайомого затягнуло всередину.

– Сподіваюся, що там він буде щасливішим, ніж тут, і не таким самотнім, – сказала мала чарівниця.

– Я теж маю таку надію, – погодилася бабуся, а в її кишені вже вібрував мобільний.

– Чую, чую, Оріан знову турбує, – посміхнулася Натуся. – Ну, і куди зараз?