Гелловінські пригоди бабусі та Натусі у Сполучених Штатах

Розділ 5. Корабель-привид (Нью-Йорк)

До Нью-Йорка чарівниці вирішили добиратися через начаклований бабусею портал. Часу така подорож зайняла набагато менше, ніж перельоти. Та й добряче економила енергію для боротьби з різноманітним злом, яким на Гелловін просто кишіли Сполучені Штати.

Біля річки Гудзон, де сьогодні вже бачили корабель-привид, було прохолодно. Густий туман, що ніби окутував білою вологою ковдрою, не давав що-небудь розгледіти. Стоячи на березі, Натуся придивлялася за обрій, намагаючись побачити хоч обриси корабля. 

– А інформація точна? – перепитала вона бабусі. – Він дійсно існує? Чи це чергова казочка для туристів? 

Замість відповіді бабуся показала кудись у бік. Дівчинка повернула голову – перед нею з-за густої пелени виринало високощоглове судно. Вітрила були пошарпані часом, борти корабля вкриті мохом та водоростями. А весь його вигляд не віщував нічого доброго.

AD_4nXcA0CMsDiai01pwSLtergvf8qX-FNFZgYSAEmU6l4DeIG-dy-qA4pP0hFKY0ejOlOSV5aErk5gJBs5EXiQnB1oIudxFExPhKSJXDkr4h3nPr8Wui7dANu5x0hTsRJNJiBTohvWnq7pjWPbOXgAVVmmPpYQ?key=shiEjrRd_-6lkUcc-LFeaQ

Хоч людей на борту видно не було, та все ж можна було почути, як капітан віддає накази приємним баритоном. Чарівниці одразу ж зрозуміли, що говорив він голландською. Та це й не дивно, адже наші дівчата захоплювалися вивченням іноземних мов.

– Вони небезпечні, як вважаєш? – прошепотіла Натуся, показуючи на екіпаж, який вже почав з’являтися на палубі.

– Дізнаємось лише тоді, коли підійдемо ближче, – відповіла бабуся. Однак, налаштована вона була серйозно. Хтозна, що то за морські привиди?! Вони могли виявитися ще й піратами, агресивними та жорстокими. А від таких чекай біди!

Чарівниці підійшли ближче до води, туди куди вже причалив корабель. На борту з’явився й капітан. Хоч він і був напівпрозорим, та випромінював енергію переможця, підкорювача хвиль. Акуратно підстрижена борода, елегантний старовинний одяг та погляд, строгий та вольовий, – така зовнішність не могла не приковувати погляду.

– Добрий вечір, капітане, – ввічливо звернулася до нього бабуся голландською. 

– Вечір добрий. З ким маю честь познайомитися? – чемно відповів той.

– Мене звуть Ельвіра, а це моя онука Наталія. 

– Приємно, приємно…

– Чи можу я Вас запитати причину Вашого візиту до Нью-Йорка?

– Ми завжди причалюємо до берегів аби попередити про наближення шторму, щоб інші судна не спіткала наша доля.

– А що ж сталося з вашим кораблем, якщо це не таємниця? – поцікавилася Натуся.

– Та ні, зовсім це не таємниця, – гірко посміхнувся капітан-привид. Наше судно розбилося об скелі через необережність моєї команди. Не побачили мілини, от і сталася катастрофа. Тож тепер ми вбачаємо своєю місію у попередженні інших моряків про можливі небезпеки, які їх чекають у відкритому океані.

– Благородна справа! – мовила бабуся, захоплено дивлячись на цього вольового привида. – Тоді не заважатимемо Вам, капітане!

Чарівниці попрощалися з новим знайомим та пішли пройтися набережною.

– От тобі й корабель-привид… Виявляється у нього благородна місія… – мовила задумливо бабуся.

– Ага, а ми з тобою боялися, що вони з поганими намірами сюди припливли! – підхопила Натуся.

– Люблю такі історії, коли не потрібно ні з яким Злом боротися! Буде нам з тобою урок – як кажуть, не судіть книгу по обкладинці!

– Маєш рацію! – посміхнулася дівчинка.

Чарівниці ще трішки погуляли біля берега, чекаючи нового повідомлення від Оріана. А воно не забарилося…




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше