До Нью-Йорка чарівниці вирішили добиратися через начаклований бабусею портал. Часу така подорож зайняла набагато менше, ніж перельоти. Та й добряче економила енергію для боротьби з різноманітним злом, яким на Гелловін просто кишіли Сполучені Штати.
Біля річки Гудзон, де сьогодні вже бачили корабель-привид, було прохолодно. Густий туман, що ніби окутував білою вологою ковдрою, не давав що-небудь розгледіти. Стоячи на березі, Натуся придивлялася за обрій, намагаючись побачити хоч обриси корабля.
– А інформація точна? – перепитала вона бабусі. – Він дійсно існує? Чи це чергова казочка для туристів?
Замість відповіді бабуся показала кудись у бік. Дівчинка повернула голову – перед нею з-за густої пелени виринало високощоглове судно. Вітрила були пошарпані часом, борти корабля вкриті мохом та водоростями. А весь його вигляд не віщував нічого доброго.
Хоч людей на борту видно не було, та все ж можна було почути, як капітан віддає накази приємним баритоном. Чарівниці одразу ж зрозуміли, що говорив він голландською. Та це й не дивно, адже наші дівчата захоплювалися вивченням іноземних мов.
– Вони небезпечні, як вважаєш? – прошепотіла Натуся, показуючи на екіпаж, який вже почав з’являтися на палубі.
– Дізнаємось лише тоді, коли підійдемо ближче, – відповіла бабуся. Однак, налаштована вона була серйозно. Хтозна, що то за морські привиди?! Вони могли виявитися ще й піратами, агресивними та жорстокими. А від таких чекай біди!
Чарівниці підійшли ближче до води, туди куди вже причалив корабель. На борту з’явився й капітан. Хоч він і був напівпрозорим, та випромінював енергію переможця, підкорювача хвиль. Акуратно підстрижена борода, елегантний старовинний одяг та погляд, строгий та вольовий, – така зовнішність не могла не приковувати погляду.
– Добрий вечір, капітане, – ввічливо звернулася до нього бабуся голландською.
– Вечір добрий. З ким маю честь познайомитися? – чемно відповів той.
– Мене звуть Ельвіра, а це моя онука Наталія.
– Приємно, приємно…
– Чи можу я Вас запитати причину Вашого візиту до Нью-Йорка?
– Ми завжди причалюємо до берегів аби попередити про наближення шторму, щоб інші судна не спіткала наша доля.
– А що ж сталося з вашим кораблем, якщо це не таємниця? – поцікавилася Натуся.
– Та ні, зовсім це не таємниця, – гірко посміхнувся капітан-привид. Наше судно розбилося об скелі через необережність моєї команди. Не побачили мілини, от і сталася катастрофа. Тож тепер ми вбачаємо своєю місію у попередженні інших моряків про можливі небезпеки, які їх чекають у відкритому океані.
– Благородна справа! – мовила бабуся, захоплено дивлячись на цього вольового привида. – Тоді не заважатимемо Вам, капітане!
Чарівниці попрощалися з новим знайомим та пішли пройтися набережною.
– От тобі й корабель-привид… Виявляється у нього благородна місія… – мовила задумливо бабуся.
– Ага, а ми з тобою боялися, що вони з поганими намірами сюди припливли! – підхопила Натуся.
– Люблю такі історії, коли не потрібно ні з яким Злом боротися! Буде нам з тобою урок – як кажуть, не судіть книгу по обкладинці!
– Маєш рацію! – посміхнулася дівчинка.
Чарівниці ще трішки погуляли біля берега, чекаючи нового повідомлення від Оріана. А воно не забарилося…