Розділ 2. Спіритичний сеанс (Огайо)

До Ґлендейла чарівниці полетіли без Сабріни. Та вирішила про всяк випадок залишитися на Голлівудських пагорбах і переконатися, що Пег сьогодні не повернеться. А бабуся з Натусею вирушили в Огайо з метою допомогти привиду акторки знайти врешті спокій і покинути цей світ. 

Прибувши у містечко, де була похована Дама в білому, вони спочатку навідалися у місцеве Інтернет-кафе. Там Натуся “посерфила” в просторах “всесвітньої павутини”, знайшла та видрукувала низку позитивних статей про Пег Ентвістл та її акторський талант, опублікованих у газетах та журналах вже після її загибелі, і з цим доробком вони рушили до просторого кладовища Оук-Хілл. Поблукавши трішки, чарівниці нарешті знайшли могилу Пег, разом з якою був також похований її батько.

Переконавшись, що їх ніхто не бачить, – а людей, на щастя, поблизу не було, – бабуся розклала свічки, декілька магічних каменів для ритуалу, та почала викликати дух акторки. Натомість спочатку перед ними з’явився немолодий та елегантно одягнений напівпрозорий чоловік, який представився Робертом.

– Це ж тато Пег, – прошепотіла Натуся бабусі.

– Перепрошую, пане Ентвістл, – мовила Ельвіра, ввічливо звертаючись до привида. – Нам необхідно поговорити з Вашою донькою.

– Моя дівчинка… Вона ж так і не знайшла дороги до мене, – зітхнув той. – Її душа ніяк не заспокоїться…

– А ми їй допоможемо! – вигукнула Натуся. – Принаймні спробуємо… — додала вона вже менш впевнено.

Роберт Ентвістл лише схвально хитнув головою і розчинився в повітрі, а його місце зайняла його донька, вже знайома чарівницям. Виглядала вона вже не так моторошно, однак, була дуже роздратованою і не налаштованою на дружню бесіду.

– Що вам потрібно? – гнівно мовила вона.

– Щоб Ви нарешті знайшли спокій, – щиро відповіла Натуся.

– Ха! Ніколи! – вигукнула акторка. – Та безжальна рецензія зіпсувала мені кар’єру.

– Але ж Ви не читали інших…

– Яких інших?

Бабуся витягнула з наплічника теку і відкрила її перед привидом.

– Ось, поглянь, Пег! – мовила вона, повільно гортаючи один папірець за іншим. – Усі ці люди писали, якою ти була талановитою акторкою. Схвальні статті, листи від шанувальників доводять одне – тебе любили, Пег!

Дама в білому не могла повірити власним очам. Виявляється, увесь цей час були й ті, які бачили її справжній талант та вважали її Голлівудською зіркою. Вона і не помітила, як над нею з’явилося світло. Проміння осяювало привида колишньої акторки, і на її вустах заграла приємна посмішка.

– Дякую вам, незнайомки… – прошепотіла вона. – І даруйте за прикрий випадок з дівчинкою… Та й за усіх жертв мого гніву… Насправді я була просто засліплена ненавистю і не хотіла нікому шкодити…

– Ми пробачаємо тобі, Пег, – мовила бабуся, хоча трішки злості до привида у ній все ж лишилося. – Йди до світла. Йди до свого батька. Він вже чекає на тебе.

Акторка схвально кивнула і вмить розчинилася у повітрі.

– Фух! Ось тепер нашу справу тут зроблено! – сказала Ельвіра, потираючи долоні.

– Не зовсім так, – почулося у чарівниць за спиною. 

Ті обернулися на голос та побачили високого сивочолого чоловіка з білою густою бородою та усипаним зморшками чолом.

– Оріан? – здивовано мовила бабуся. – А ти що тут робиш? 

– Ми з Радою Старійшин вирішили, що цього року ти, Ельвіро, разом зі своєю онукою станеш нам у пригоді на цьому континенті. Точніше у Сполучених Штатах.

– З чого це така честь? – здивувалася чарівниця.

– Ми вже давно спостерігаємо за вами та вашими діяннями. Відверто кажучи, Натуся нас трішки бентежить своїми часто імпульсивними вчинками. А ось до тебе у Ради Старійшин питань немає. Скоро вибори на посаду керівника нашої Ради, і кращої кандидатури за тебе я не бачу. Однак, нам все ж хочеться переконатися у правильності такого рішення. 

– Що ж нам треба зробити? – запитала Натуся, щаслива від такого рівня довіри до неї та її бабусі.

– Ви, як ніхто, знаєте, що Гелловін – найзавантаженіша пора як для Сил Зла, так і для Сил Добра, які їм протистоять. Старійшини хочуть попросити вас пролетіти всіма п’ятдесятьма американськими штатами та владнати деякі непорозуміння з наймоторошнішими істотами та допомогти деяким привидам, які збилися зі шляху.

– Оріане, скоро вечір, як ми все це встигнемо? – недовірливо поглянула на чоловіка Ельвіра.

– Ми попрохали нашого давнього приятеля з Греції допомогти нам, так би мовити, розтягнути цей день, – відповів той, грайливо підморгнувши чарівницям.

– Вже й Кроноса сюди вплутали, – награно обурилася бабуся. Але було видно, що їй лестить така увага до неї та її здібностей.