Четвер

Сонце ледве пробивалось крізь вікна, коли у двері сильно постукали. Так немов намагались їх знести. Джек вже не дивувався, а тільки пішов до коридору. Сон не облишав його, він позіхав сильніше закутуючись у плед. Відчинивши двері він зустрівся з Вальтом. Той зніяковіло відводив погляд, не наважуючись дивитись в очі. 

- Доброго ранку, якщо він добрий. Що на цей раз сталося? 

- Мені ніяково таке казати, але чи не могли б ви показати свій дім. Сьогодні вночі до дільниці прибіг заляканий Артур. Той без зупину казав, що саме ви…є…ну…цим…гарбузово головим. Я розумію, що це маячня, але за протоколом маю перевірити все. 

Джек підняв брова: - Хто я? 

Він виглядав так немов йому сказали, що земля плоска та стоїть на трьох слонах. 

- Ну проходьте, якщо вже прийшли. - він спокійно відчинив двері пропускаючи Вальта та ще декількох слідчих до коридору. - Вам каву зробити? Я все одно буду ставити чайник. 

- Ми були б не проти. - відізвався Вальт проходячи у глиб будинку. 

Слідчі проходили кімнатами. Уф лампи та особливі речовини не виявляли нічого. Все звичайне та буденне. З усіх кімнат залишалась тільки спальня. Двері були відчинені та з легкістю піддались. Очам постала звичайнісінька кімната. Шафа з речами, ліжко та широкий дерев’яний стіл. На столі лежали папери з різних справ, а біля столу стопками лежали книжки. 

Слідчі перевірили все - порожньо. 

Вальт відчував себе ще більш ніяково ніж раніше, прийшовши на кухню він всівся на стілець та вклав голову на руки. 

- Вибачте за незручності. Ми вже скоро підемо та залишимо вас у спокою. У мене лише декілька питань за протоколом. 

Джек опустив кухоль кави перед Вальтом та всівся навпроти. 

- Питайте. 

- Чи є у вашому домі підвал, чи якісь таємні місця.

 - Наскільки я знаю - ні. Підвал був, але ще до того як я оселився тут, його заклали цеглою. Так забажав інший власник. - Чи зустрічались ви з підозрюваним? 

- Ні, я прийшов в той день у корпус, його не було. Востаннє я бачив його у суботу. 

- Зрозуміло… - протягнув Вальт та у декілька ковтків допив каву. - Нам вже час. Вибачте ще раз! До зустрічі у дільниці… 

- Почекайте. - зупинив його Джек. - Якщо Артур повернувся, нам ні в якому разі не можна його відпускати. Треба перевірити його дім, поки він ще у дільниці. Там і зустрінемось. - оголосив Джек та підвівшись пішов перевдягатися. - Ви їдьте, а я на своїх двох підійду. 

***

Джек йшов звичним маршрутом, зазвичай так можна було зрізати величезний гак. Вже підходивши до дому Артура, Джек побачив відчинені двері. Його колеги ще не під’їхали, значить хтось там був, та у поспіху забув зачинити за собою двері. Або це зробили навмисно. Джек обережно зайшов до будинку, все залишалось так, як і було. Нічого дивного окрім слідів черевиків на підлозі. 

Дерев’яні дошки на ґанку скрипнули оповістивши про прибуття колег. Робота пішла швидше. Вальт підбіг до нього обережно оминаючи кроки.

 - О, Джеку ти вже на місці! Гадки не маю, як ти завжди так швидко пересуваєшся! Ніяк не звикну! - засміявся Вальт ляснувши його по плечу. 

- Роки тренувать, мій дорогий друже. Роки тренувань. - усміхнувся у відповідь Джек. 

Нічого дивного не було. Все немов навмисно залишили на місці. Вальт ходив коридором вдивляючись у картини та дрібниці на комоді. Робивши чергове коло він ледве не вбився перечепившись через килим. Під яким виявився прохід до підвалу. Дерев’яні дверцята ідеально зливались з усією підлогою. 

Люк був зачинений, легкий замок, але навіть він зараз діяв на нерви. Слідчі ніяк не могли відчинити його. Вальт не витримавши побіг на кухню, та переривши шухляди знайшов кухонний молоток. Та повернувшись почав по ньому бити. Після десятків ударів, замок піддався пропускаючи їх у середину. 

Коли світло осяяло кімнату всі присутні завмерли: фотокартки, мапи, плани дій сповнювали кімнату. Зброя, особлива, ручної праці лежала на столі, а костюм ліхтаря обережно лежав на стільці. А ліхтар, немов додаток до картини височився над підлогою підвішений на стелю. 

- Немає слів… - ледве чутно вимовив Вальт. - І як ми з самого початку не знайшли це!? Стільки б життів змогли врятувати! 

- Не кори себе, Вальте. Тепер все буде добре. Вбивця підтвердився. 

- Ну хоч це. - буркнув Вальт. Телефон немов магією з’явився у руках Вальта. - Черговий! Ви чуєте мене, терміново затримайте та віддайте під варту Артура Хікса. Терміново! В підвалі його будинку було знайдено знаряддя вбивства та усі докази. 

***

Артур голосив зриваючи голос, він виривався з рук поліціянтів бився та намагався втекти.

 - Ви не розумієте! Це все він! Це той божевільний Джек! Це все він! Він мене підставив! Ви заарештували невинного! 

- Будеш розказувати це в суді, Хікс. Всі докази вже у нас в руках. Тримав би ти язика за зубами. - вишкірився Вальт та відчинивши камеру вштовхнув туди чоловіка.