Субота

До Гелловіну залишався тиждень.

 Місто Вель славилось своєю історію і традиційним святкуванням вечора усіх святих, так, щоб запам’ятати на довго. Воно розташувалось у горах Ірландії, настільки віддалено, що майже відрізано від сучасного світу. Але дуже часто на святкування Гелловін до їхнього містечка навідувалися туристи, щоб відчути атмосферу свята. Та цей рік був відмінним від інших. 

 Невелике кафе було прикрашено гірляндами, що переливались відтінками помаранчевого та червоного. На білій підлозі фарбою були вимальовані криваві сліди, а близько столиків зі стелі звисало павутиння. Музика з відомих атмосферних фільмів приємно линула, а незвичні страви зацікавлювали все більше. 

 Але для Джека - це свято вже давно стало звичним. Коли живеш в цьому місці все життя, свята вже не здаються такими чарівними та містичними як раніше, а старі легенди, що розповідали дорослі, вже давно мали логічне пояснення. Незацікавлено відпиваючи з келиха він роздивлявся деталі злочину, що стався минулої ночі. 

Його колега Алекс вийшов з дільниці прямуючи до дому, але туди так і не потрапив. На середині шляху на нього напав невідомий, на його голові був ліхтар з гарбуза, а слідчі розповідають все більше і більше не пов’язаних деталей. В результаті нападу Алекс помер, так і не дочекавшись лікарів. 

Комісар повідомив Джека рано вранці, та наказав якомога швидше схопити винного, тому що вже зараз кожного дня прибувають гості з різних держав - це буде катастрофа, якщо вбився нападе на когось з приїжджих. Джек намагався довести, що швидко знайти вбивцю який не залишив після себе доказів - дуже важко, але той не хотів навіть слухати. Тому скрипнувши зубами він підкорився. 

Зараз тримаючи в руках фотографії та звіти з місця злочину він ще ясніше розумів свій програшний стан. Голова боліла, а думки плутались. Він корив себе за вчорашній похід у бар, а ще більше свою необачність.

Двері відчинились оголосивши дзвоником про прибуття нового клієнту. 

- Що думаєш з приводу справи? - навпроти нього приземлився Артур, яскравий, рудий та усмішливий. А ще молодший помічник головного представника бюро кримінальних розслідувань, тобто його прямий помічник.

 - Поки жодних думок. Ми не знаємо нічого про цього ліхтаря, що розмахує ножами в темних провулках! - зітхнув Джек розтираючи очі пальцями. - Що ми маємо? Чоловіка 180-185 зростом, чорний класичний старовинний одяг з рукавицями, а на голові був одягнутий ліхтар з гарбуза, деякі кажуть він навіть світився. «А скрізь щілини виднілись божевільні очі невідомого кольору» - процитував Джек слова одного слідчого. - І що, нам тепер відправлятись на полювання за людиною - гарбузом? За тиждень до Гелловіну люди купують костюми на святкування, перевдягаються та ходять містом - це нескінчені пошуки навмання. 

- Ну не все так погано! Щось точно вигадаємо! 

- Нам треба не вигадувати, а шукати вбивцю. Я обдзвоню усіх людей, що мали конфлікти з Алексом та перевірю їхнє алібі, ти є в цьому списку, не забувай це. А поки йди до моргу. Нещодавно дзвонив Айзек, вони завершили обслідування. 

- Буде зроблено! - легко усміхнувся Артур та поплескав його по плечу. Джек тільки похитав головою. Йому б мати ту легкість, з якою існував Артур. 

***

Кожна розмова була схожа на минулу. З великого списку залишилось тільки три ім’я усі вони - працівники поліції. Тому натягнувши комір пальта Джек побіг до дільниці. Мілкий дощ мрячив змушуючи коротке каштанове волосся закручуватись та стирчали. 

В списку підозрілих значилось три імені: Артур, Сейн та Мор, з кожним з них в Алекса були напружені стосунки. Він сам був свідком бійки між Артуром та Алексом, коли вони не змогли вирішити конфлікт з приводу дівчини. Виявилося Алекс зустрічався з дівчиною, в яку був закоханий Артур. Цим усе було сказано.

Мор сам по собі був доволі важкою людиною, мало хто міг з ним знайти спільну мову, але попри все він був справедливим. Алекс доволі часто користувався його терпінням складаючи на нього усі свої обов'язки, що завжди виводило з рівноваги Мора. 

А Сейн…Просто був Сейном, конфлікт для нього - звичайна справа, яка не має значення для нього. 

Дільниця врятувала його від дощу, що з кожною хвилиною розігрувався все сильніше. Вона відрізнялась від усього іншого міста. Зазвичай, продовж року зовнішні прикраси залишаються звичайними, якщо не вважати окремі кабінети, що люди прикрашали самі. 

Пальто Джек залишив на вішаку біля виходу, а сам попрямував до кабінету Сейна. Важкі кроки відбивались від підлоги відлунюючи. Думки роїлися в голові, а все нові ідеї з’являлись у підсвідомості. Хто справді причасний до вбивства Алекса, а якщо такого і знайдуть, то який мотив? Заздрість? Лють? Чи не розділене кохання? 

Двері легко відчинились впускаючи Джека у теплий кабінет, а разом з ним запах свіжості та озону. За столом сидів вже не молодий чоловік з помітною лисиною, його очі були прикуті до екрана, але одразу перейшли на гостя, як тільки його ноги переступили поріг.

 - Чого треба, Рід? 

- У мене до тебе декілька питань. - спокійно промовив Джек всідаючись навпроти колеги.

 - Гой, та облиш ти це! Невже ти справді думаєш, що хтось з наших причасний до цього!? 

Джек проігнорував слова Сейна питаючи: 

- Де ви були вчора між дев’ятою та десятою годиною вечора? 

- Вдома, у мене був вихідний! - невдоволено буркнув чоловік складаючи руки на грудях. 

- Хтось може підтвердити ваші слова? 

- Моя дупа, - вишкірився Сейн, але під тяжким поглядом колеги зам’явся. - Мій друг може підтвердити слова, ми разом дивились матч по бейсболу. - Чудово, завтра я буду чекати його для підтвердження, - вдумливо мовив Джек піднімаючись. - Радий був з тобою побачитись, але мені вже час! Гарно відпочинь, до скорих зустрічей! - широко усміхнувся Джек і розвернувшись зник за зачиненими дверима. 

Сейн немов здувся просвердлюючи поглядом двері, за якими щойно зник чоловік. - Такого як ти краще взагалі ніколи не бачити! - тихо фиркнув він повертаючись до своєї справи.