Розділ 15. "Що якщо я кохаю тебе?"

Артемід лежав у просторій кімнаті й чекав на свою постійну гостю, після того випадку він зрозумів, на скільки слабкий, але навіть так Селена була на його боці, її обличчя було таким сумним, коли вона бачила, як боляче жалюгідному рабу, дівчина сама перев'язувала його рани й ніколи не залишала надовго.

Його серце було готове розірватися, побачивши Селену, він давно зрозумів, що його почуття набагато сильніші, ніж він міг контролювати, чоловік хотів їй зізнатися, сказати все як є, але боявся, страх, який пробивав до тремтіння, а що ще страшніше, ні, зовсім не відкидання, до цього він був готовий, він боявся, що його почуття стануть для неї тягарем. Артемід міг пережити все, крім цього, але з кожним днем мовчати було дедалі складніше.

"Якби я народився як брат, можливо, не був би таким жалюгідним." - розмірковував він, перебуваючи довгими вечорами на самоті: "Може, тоді я був би корисний їй, і зміг захистити себе сам.". Артемид дуже шкодував, що тоді не зміг протистояти Едварду, але ж, що міг зробити раб проти княжого сина, таке неможливо навіть у казці, і в підсумку він став лише жертвою його гніву.

Селена і справді багато для нього зробила, допомогла матері, врятувала дурну сестру від гніву князя, лікувала його, і все це вона робила безкорисливо, чи можуть зустрічатися такі люди насправді.

- Артемід. - почувся жіночий голос, що вивив його з думок, Селена дивилася на нього сповненими ніжності очима й усміхалася. - Знову ти в хмарах літаєш, навіть не помітив, як я зайшла.

- Останнім часом у мене багато часу подумати, як твої справи, чи тепер мені варто більш шанобливо ставитися до пані регента.

- Не кажи дурниць, ця посада більше нагадує камінь, який мені доведеться нести ще 12 років. - зітхнула дівчина. - Ти маєш кращий вигляд, і лікар каже, що з тобою все добре.

- Правильно, набридло цілими днями стирчати тут.

- Так, що думаєш робити після?

- Після чого? - здивувався юнак.

- Коли одужаєш, ти можеш вирушити до матері, або ще кудись, я дам тобі свободу, може хочеш зайнятися чимось, Артеміде, що б ти не вирішив, я хочу допомогти, знаєш, ти багато для мене зробив.

 - Селено, я хочу залишитися з тобою. - вона чомусь очікувала подібного, і лише посміхнулася від його слів.

- Добре, але печать раба з тебе знімуть.

- Дякую, знаєш... іноді я заздрю тобі. - його голос звучав несміливо, але щиро, зовсім не так як у людей, яких пожирає заздрість. - Просто ти неймовірна.

- Зовсім звичайна, я ось вважаю особливим тебе, ти втратив усе, але не здався, і алхімік ти талановитий. - продовжувала Селена. - І дуже добрий.

- Ось як...

- Гаразд, мені час іти, робота не чекає. - після цього посланниця пішла, залишивши його самого.

"Цікаво, а якби я сказав, що кохаю тебе, як би ти відреагувала, Селено, хоча навряд чи наважуся на подібне нахабство, та й у прям жалюгідний." - розмірковував на самоті Артемід.

Дівчина справді була зайнята підготовкою до майбутньої урочистості, ось тільки була одна проблема - Едвард, після останніх подій він забувається в алкоголі, обіймаючись із незліченною кількістю жінок. Така людина не може належати до вищої аристократії, лист із таким змістом сьогодні прийшов дівчині від графа Арлон, і це справді так, у князівстві чимало аристократів, але лише 7, не так давно їх було 8, родин належали до цього кола, обирали цих людей голова сім'ї і за його наказом їх виключали, і нехай княжий син претендент на 8 місце, репутація та поведінка також мали вагу, та й те, що саме цей граф висловився невдоволеним, було черговою проблемою, його слова не можна просто проігнорувати, потрібно дати відповідь, що влаштує всіх, саме над цим вона зараз ламає голову.

Патрік спостерігав за дівчиною, яка тримала в руках лист, за цей час його можна було перечитати разів десять, але вона не поспішала його відпускати, а радник все роздумував, як би в цій ситуації вчинив його минулий хазяїн, окинув би його, як сміття, чи погодився б, може, виключив би їх обох, або зробив би йому подарунок, як же багато варіантом, але який правильний?

- Так... - почала Селена, поклавши лист на стіл. - Це проблема... нам слід написати листа-відповідь.

- І що ж у ньому написати? Чи може ви вже самі хочете вигнати Едварда, все ж таки його поведінка...

- Ні. - перебила його дівчина. - Напиши, що це серйозне питання, яке глава сім'ї не буде ігнорувати, і ми проведемо розслідування, про підсумки якого буде повідомлено додатково.

- Розслідування? - здивувався Патрік. - Хіба все не очевидно, є безліч свідків.

- Звісно, Едвард винен, і його покарають, адже на південно-західному кордоні не так давно виникла проблема - люди готуються до бунту, новоспеченого графа туди й відправимо, а як повернеться, стане частина вищої аристократії.

- Хіба це гарна ідея?

- Цей бунт... така дитяча пустощі, гадаю, відправити його туди - гарна ідея, можна потішитися.

- Пані регент... - іноді він боявся цієї жінки, якби вона всерйоз вирішила стати великою княгинею, її не зміг би зупинити навіть покійний князь. - Невже ви знаєте, хто затіяв бунт?

- Та так, один знайомий, який вважає себе центром світу, причин для занепокоєння немає, він і так скоро відступить, Едвард і приїхати туди не встигне, але це допоможе йому оговтатися, і як покарання згодиться.