Розділ 8. Клеймо для Імператриці.

Слуги маєтку молодого князя з самого світанку метушилися, готуючись до приїзду посланниці. Попри те що колись вона була чужинкою і викликала побоювання, тепер її ім'я оточувало особливий ореол поваги - князь дедалі частіше виявляв до неї прихильність і не допускав, щоб будь-хто, навіть його власний син, сміли поводитися з нею зневажливо.

Старша покоївка, жінка на ім'я Еліс, із суворим обличчям роздавала команди, при цьому крадькома кидаючи погляди на нову працівницю. Та, колишня принцеса імперії, яка тепер влаштувалася тут і вже почала поводитися так, ніби це її власне володіння. Еліс важко зітхнула. Їй доводилося стежити за порядком у будинку не перший рік, і вона прекрасно знала, що така самовпевненість може накликати на маєток біду. Адже якщо князь одного разу змінить прихильність - нікому не минути лиха. Але сказати щось відкрито вона не наважувалася, адже варто було комусь підвищити голос на принцесу, як молодий господар поспішав стати на її захист, не терплячи навіть тіні неповаги.

Коли Селена прибула в призначений термін, Еліс вийшла зустрічати її особисто. Вона схилилася у ввічливому поклоні й провела її до просторої обідньої зали, де на полірованому столі вже диміли ароматні страви, а світло м'яко лилося крізь вітражні вікна, забарвлюючи стіни кольоровими відблисками.

- Прошу вибачити, ваша світлосте, - з поклоном промовила Еліс, - юний князь трохи затримується. Прошу, розташовуйтеся і дочекайтеся його тут.

Селена вдячно кивнула, стримано проходячи в центр залу. Її кроки майже не чулися по мармуровій підлозі, але всередині, за цією удаваною незворушністю, вирували емоції. Здається, попереду на неї чекала непроста розмова.

- Як йдуть тут справи? - несподівано запитала Селена у старшої покоївки.

Еліс задумалася, чи варто їй говорити їй правду, але вона знала посланницю як мудру дівчину, і вона ніколи не була проти юного пана, можливо, вона може допомогти врятувати це місце.

- Пані, ви знаєте, я вірна юному князю.

- Знаю, - і це була правда, ця дівчина прислужувала йому від самого початку, навчала його й допомагала, за всі ці роки вона змогла довести йому свою вірність, тому й стала старшою покоївкою.

- Пані, я намагаюся зберегти мир і спокій у цьому місці, і донедавна все виходило.

- Чи можу я припустити, що справа в занепалій принцесі?

- Я не смію розпускати плітки або наговорювати на когось, тим паче на свого пана і його вибір.

- Не нудьгуй, Едвард скоро прийде і ти втратиш можливість.

- Ця дівчина поводиться немов вона пані в цьому місці, не виконує жодної роботи, носить розкішні сукні та прикраси, про що говорити, якщо їй прислуговує інша покоївка.

- Едварду говорила?

- Щойно я їй щось кажу, вона одразу ж зі сльозами на очах біжить скаржитися пану, а той лише її захищає, і витирає їй сльози, якщо князь дізнається...

- Ясно, поклич її. - скомандувала дівчина.

- Так. - вона тут же виконала її наказ.

Моніка була цим не задоволена спочатку, адже як сміють майбутній княгині наказувати, але вона знала, що Едвард скоро прийде, а це було для неї гарною можливістю посварити їх, адже якщо він побачить, як ця дівчина з неї знущається, точно стане на її бік і захистить.

Одягнувши гарну сукню, вона з'явилася до посланниці, Селену навіть здивувало таке нахабство, адже дівчина дивилася на неї прямо, наче вони нерівні, від цього вона навіть усміхнулася.  

- Ви хотіли мене бачити? - безневинним голосом промовила Моніка, але вона навіть і уявити не могла, на що здатна ця жінка.

- Я поки що не дозволяла тобі говорити, і ти не привітала мене, старша покоївко. - повернула вона голову в бік Еліс. - Тобі слід зайнятися її навчанням, так, як це робиться в князівстві.

- Так, пані. - коротко відповіла Еліс.

- Я прислуговую лише юному князю. - намагалася обуритися Моніка.

- А до нього ти ставишся з повагою?

- Звичайно.

- Тоді й гостей його поважати повинна.

- Але ж...

- А якщо гостем буде великий князь, поводитимешся так само? - перебила її Селена, і та одразу розплакалася, і в цю мить до зали зайшов Едвард, і можна було здогадатися, що він подумав, побачивши цю картину, на його обличчі одразу ж з'явився гнів, і він хотів щось сказати Селені, накричати на неї, але, побачивши її холодний погляд, забарився.

- Я прийшла тебе провідати, Едварде. - почала Селена.

- Тоді для чого доводиш мою покоївку до сліз?

- Упевнений, що хочеш почати з цього, молодий пане?

- Я дякую тобі за твоє занепокоєння, але все ж, до чого це все.

- У цьому місці є свої правила і закони, адже великий князь навчив тебе цього, вірно? - дівчина натякала на жорстокість батька, і нагадала про те, що було з його рідною матір'ю.

- Я знаю про правила, але до чого це тут.

- А сам то не бачиш, так виглядають покоївки в цьому будинку?

- Особливі покоївки князя...