Розділ 7. Отрута для князя.

Вийшовши із задушливого, просоченого димом і смородом крові кабінету, Селена обережно підтримувала Маріанну під руку, побоюючись, що та от-от звалиться просто на мармурову підлогу. Дівчина, здавалося, зовсім втратила сили, її коліна підгиналися, а обличчя залишалося блідим, як у мармурової статуї, тільки очі мляво дивилися кудись у простір, немов не бачили більше нічого. Селена м'яко стиснула її долоню, намагаючись хоч трохи підбадьорити і не дати втратити залишки гідності.

Збоку за ними спостерігав дворецький - високий чоловік із втомленим обличчям, на якому все ще вгадувалася стримана строгість. Його погляд ковзнув по забрудненому в крові подолу сукні Маріанни, по її плечах, що здригалися, і він ледь помітно видихнув, наче зібрався з силами, перш ніж зважитися наблизитися.

Підійшовши ближче, він із глибокою пошаною схилив голову перед Селеною, визнаючи її владу і становище, яке вона, незважаючи ні на що, відстояла. Потім перевів погляд на тремтячу дівчину поруч із нею, і в цьому погляді промайнуло співчуття, ледь помітне, але щире.

- Маріанна, вірно?

- Так. - боязко відповіла дівчина, важко звикнути до різкої зміни ролі, і до того, що слуга тепер звертається до неї на ім'я.

- Вам потрібно вирушити в східну прибудову покоївок, там тебе зустріне Дарина, і все розповість. - пояснював він дівчині, при цьому особливо на неї не дивлячись, цього чоловіка не коли не хвилювали такі як Маріанна. - Ясно?

- Так, я зрозуміла.

- От і добре, тоді я зараз когось попрошу провести тебе.

- Не варто. - втрутилася Селена. - Мені якраз по дорозі, я і проводжу.

- Але пані. - намагався заперечити дворецький.

- Облиш, яка різниця, хто її проводить, а князю тим паче все одно.

- Як побажаєте. Тоді я вас залишу. - сказав він, схилившись.

- Зачекай, запроси до мене кравця, щоб завтра до обіду він уже був у мене.

- Того самого, що й минулого разу?

- Ні, той поставив надто багато запитань, і він був надто галасливий, знайди когось розумнішого, і спокійнішого.

- Зрозумів. - після цього він пішов.

Дві дівчини, крок за кроком, попрямували в бік східної прибудови. Селена уважно вдивлялася в обличчя Маріанни і не могла не відзначити її дивовижне самовладання. Незважаючи на почервонілі від сліз очі й опухлі щоки, дівчина трималася з рідкісною для таких обставин гідністю. У її погляді більше не було істерики - тільки втома й обережність.

Селена, яка знала жінок князя краще, ніж будь-хто інший, подумки зазначила це. Скільки вона вже побачила тут жертв? Одні тремтіли при одному погляді господаря будинку, інші, навпаки, після першої ночі вже уявляли себе повноправними княгинями і будували плани. Хтось не витримував і дня, ламаючись під вагою брутальності та болю. Одна зуміла затриматися майже рік - поки Селена не допомогла їй утекти. І в усіх були свої причини, свої слабкості та свої ілюзії.

Але Маріанна була іншою. Її можна було назвати розумною - саме це слово крутилося в Селени в голові. Красиве обличчя, тонкі риси, м'які, але не наївні очі, в яких хлюпала вперта іскра. Вона не здавалася гордою чи зарозумілою, не ставила зайвих запитань і не лізла зі скаргами. Занадто багато розуміла для звичайної жінки - саме в цьому проявлялася її сила.

Артемід якось говорив Селені, що Маріанна раніше була фрейліною імператриці. А дур не тримають поруч із такою жінкою, яку Селені довелося побачити при дворі. Там правили залізні правила, а в свиті виживали тільки ті, хто вмів читати між рядків і тримати язик за зубами. Отже, Маріанна - не випадкова лялька.

Селена крадькома подивилася на супутницю і подумала, що, можливо, саме це і допоможе їй вистояти... - Тут у слуг своя ієрархія. - почала пояснювати Селена. - У самому низу раби, вони виконують найскладнішу роботу, і платять їм копійки, далі йдуть вуличні слуги, вони живуть у прибудові, на околиці лісу, прибирають територію, займаються садом, пранням, і багато чого іншого, так само окремо є три садівники, потім домашні слуги, вони виконують важку роботу по дому, допомагають на кухні, потім йдуть покоївки, такі як ти. - Маріанна уважно слухала дівчину, адже від цих слів багато чого залежало, розуміти підвалини цього місця вкрай важливо. - Покоївки діляться умовно на східну і північну прибудову, вважай, що тобі пощастило більше, головна серед північних покоївок - Мара, серед східних - Дар'я.

- Навіщо ви все це мені говорите?

- Вважай, що намагаюся скоротати час, східні покоївки прислуговують гостям, вони тут досить часто, на вечерях, прийомах, відповідають за обстановку в головному будинку, і кімнати самого князя.

- Значить мені пощастило?

- Їм більше платять. - продовжувала дівчина. - І частіше випускають на волю.

- Ясно, тоді якщо я поводитимуся правильно, князь стане добрішим?

- Ні, не стане, і не сподівайся на це, цей чоловік не любить нікого й нічого, але якщо ти поводитимешся правильно, проживеш довше.

- Тоді, якщо я хочу дожити до старості?

- Менше розмовляй і не перечай, подруг шукати там не раджу, щойно комусь довіришся, тебе зрадять, навіть якщо це люди з твоєї батьківщини.