Розділ 6. Початок кінця.

На світанку наступного дня князь із загоном уже був готовий до від'їзду. Для Моніки Едвард, проявивши рідкісну турботу, наказав підготувати зручну карету, щоб вона не мучилася довгою дорогою, і навіть дозволив їй узяти з собою вірну служницю. Але коли дізнався, що Селена виділила для однієї з рабинь окремого коня, його ледь не задушив гнів - однак сперечатися з нею він не наважився. Надто добре розумів, що Селена може у відповідь позбавити Моніку і карети, і можливості залишити служницю при собі, а йому не хотілося завдавати принцесі зайвих незручностей.

Моніка ж сама була неспокійна. Ще вночі вона погано спала, все крутилася, а вранці, тільки-но сівши в карету, відчула, як у неї запаморочилося в голові. Обличчя стало блідим, губи посиніли, і кожен рух здавався їй занадто важким. Служниця тривожно дивилася на пані, намагаючись підкласти під спину подушки й умовляючи пити воду, - вона любила Моніку всією душею, адже пані була з нею лагідна, не принижувала, дозволяла залишатися поруч.

А Моніка тільки дивилася у вікно карети, стиснувши руки в замок, і думала, куди приведе її ця дорога - і чому її серце так дивно стискається від поганого передчуття... Ну що ж ви, пані, князь про вас так потурбувався, карету навіть купив, а ви так хвилюєтесь, білі, немов крейда.

- Ти бачила її?

- Ви говорите про Селену?

- Так, вона сама їде на коні, ще й увесь час поруч із князем, а що ж я? Слабачка.

- Не кажіть так, князь її ненавидить, про це говорять усі солдати, а їде поруч із ним, бо їй потрібно його охороняти.  

- Все ж мені не спокійно. - сумно говорила юна принцеса, жалібно дивлячись на служницю.

- А знаєте, у мене з'явилася ідея.

Жаклін попросила кучера зупинити карету, а сама підбігла до коня князя, той, упізнавши служницю принцеси, зупинився.

- Що таке?

- Ах, вибачте, милостивий пане, пані не дуже добре почувається, чи можемо ми не надовго зупинитися?

- Патрік. - звернувся він до лицаря. - Оголоси про привал.

- Але ж ми не так давно виїхали. - обурився лицар, подібне могло уповільнити їхню дорогу, що багатьом би не сподобалося.

- Це був наказ.

- Зрозумів.

Спустившись із коня, князь попрямував до принцеси, дівчина справді виглядала блідою і стурбованою.

- Як ви принцеса?

- Вибачте, я приношу одні занепокоєння. - жалібно видихнула дівчина, дивлячись на юного князя, і в того стискалося серце, коли він бачив її сумне обличчя, адже він так хотів стати для неї героєм.

- Не варто, можливо, я міг би якось полегшити вашу ношу?

- Дозвольте, пане. - підійшла служниця.

- Говори.

- Мені щиро шкода, але зазвичай пані прислуговувало одразу кілька служниць, і вона до такого звикла, ба більше, в неї були дівчата, які вміли підтримати розмову, почитати вірші, а я зовсім не грамотна.

- Іди поклич Селену, скажи що мій наказ. - сказав він служниці.

-Зрозуміла. - радісно відповіла служниця.

- Пане, вам не варто турбуватися. - шепотіла йому принцеса, але той лише заспокоював її, і говорив, що все буде гаразд.

Селена, побачивши служницю принцеси, хотіла піти, вона здавалася їй надокучливою і зарозумілою, але та перегородила їй шлях.

- Князь кличе вас, сказав це наказ. - вона особливо підкреслила це слово, невже вважає себе вищою за Селену.

- Раз так-то піду до нього. - у неї не було настрою сперечатися, але коли служниця привела її до карети принцеси, вона почала здогадуватися, в чому тут справа, і це їй починало набридати.

- Селена. - звернувся до неї князь. - Склади принцесі компанію, а то вона погано почувається. Так ось, що він придумав, збирається змусити її прислужувати занепалій принцесі, навіть якщо і є контракт, хто сказав, що він може їй віддавати такі накази, нахабна зарозуміла дитина, яка вважає себе королем.

- Князе, де ви тут бачите принцесу? - дивлячись згори донизу запитала дівчина, Моніка затремтіла від її слів, і побачивши переляк дівчини, чоловік розсердився, він не міг упасти в очах дівчини.

- Це наказ! - наполіг він.

- Наказуйте скільки вашій душі завгодно, але принцеси тут немає, лише ваша наложниця. - спокійно відповіла дівчина.

- Як би там не було, Моніка залишилася принцесою.

- Ні, згідно із законами Імперії вона втратила титул у той момент, коли я вбила її батька, і новий імператор зробив її вашою наложницею, хоча за законами князівства немає й такого титулу.

- Навіть якщо так я все одно наказую тобі допомогти їй. - наполягав на своєму юнак, він не хотів приймати відмову.

- Молодий князь, подумай добре, ти такий упевнений у собі доти, доки ми не повернемося в князівство, а там якщо шановний князь дізнається, як ти носишся з наложницею, як думаєш, що він зробить?

- Ваша світлосте, не варто, мені вже краще. - заспокоювала його дівчина.

- Ти така добра. - намагався підтримати принцесу Едвард. - Забирайся геть із моїх очей Селена. - гнівно він вигукнув у бік посланниці.