Глава 4. Коли божевілля зустрінеться з хаосом.

Селена швидко нагнала загін, ступаючи безшумно, немов не торкаючись землі зовсім. Її рухи були легкими й відточеними, ніби в них не залишалося й сліду людського - лише бездоганна грація знаряддя, яке звикло підкорятися.

Коли вони дісталися західного кордону Імперії, повітря відчутно змінилося. Тут пахло залізом, порохом, і напругою. Кам'яні укріплення височіли на схилах пагорбів, порізаних шрамами старих воєн, а прапори з гербом Імперії колихалися на вітрі, нагадуючи, що кордон охороняється без пощади.

Їх зустрів загін, у чиїх обладунках блищало золото, а дисципліна була відточена майже до жорстокості. На чолі стояв чоловік, який одразу привернув увагу Селени. Високий, широкоплечий, із проникливим поглядом сірих очей, здатним пропалити наскрізь, він всадив спис у землю з легким глухим стуком і підняв руку, зупиняючи воїнів.

Це був граф Еран Еріс, рідний дядько принца, людина з відомим ім'ям і сумнівною репутацією. Говорили, що він розумний і хитрий, як змій, і значно амбітніший, ніж сам племінник, якого мав захищати.

Селена стояла трохи позаду Едварда, спостерігаючи за графом з обережністю, немов яструб за здобиччю. Погляд чоловіка був холодний і рівний, він повільно оглянув прибулий загін, затримавшись на ній трохи довше, ніж на інших.

Вона відчула, як усередині щось стиснулося - ця людина могла бути небезпечною. У його манері триматися, у ледь помітних рухах рук, у погляді читалася натренована, чіпка проникливість, яку не обдуриш гарними словами чи покірною посмішкою.

"Що в нього на думці?" - подумала Селена, намагаючись прочитати його наміри, ловити ледь помітні зміни у виразі обличчя.

Граф Еріс посміхнувся - це була дивна посмішка, позбавлена тепла, більше схожа на маску, вдягнену заради пристойності.

- Вітаю юного князя. - почувся прокурений чоловічий голос.

Він хотів наблизитися до князя, але шлях йому перегородила дівчина на білому коні, обличчя якої було затулене вуаллю.

- Не можна так недбало наближатися до пана. - гордовитим голосом вимовила вона.

- Жінко, що ж ти собі дозволяєш. - роздратовано прошипів граф. - У нас жінки так себе не поводять.

- Гаразд, Селено, відійди, прояви повагу до графа. - відгукнувся молодий князь, і дівчина підкорилася.

- Як побажаєте, пане.

- Хм... - граф уважно розглядав юнака. - Принц підготував банкет, щоб привітати вас, нам потрібно поспішити, щоб встигнути.

- Так і зробимо. - зараз був не час багато питати або висловлювати невдоволення, вони на чужих землях, і прояв неповаги міг стати для них фатальною помилкою, яка зрештою призведе лише до смерті.

Два загони попрямували до резиденції графства Еріса. Там їх зустріли слуги.

- Це дворецький Антоній. - укал граф на старого чоловіка. - Він усе вам розповість, до банкету є ще час, приведіть себе до ладу. - сказавши це, він пішов.

- Добрий день панове, леді. - вимовив дворецький.

- Прошу пройдемо зі мною, я покажу вам ваші кімнати, тільки мене не попередили, що з вами буде леді.

- Не важливо, вона не вибаглива. - сказав Едвард.

- Ясно... - не розуміючи вимовив дворецький.

- Пан має рацію, тож не турбуйтеся. - втішала його Селена, мило посміхнувшись дворецькому.

Кімнати мали охайний вигляд, хоча кімната князя була значно більшою, і меблі там були кращими, звичайних лицарів поселили в казарми, наближених князя і Селену - в окремих кімнатах.

Після дворецький сповістив час початку бенкету і пішов геть. Едвард затягнувши Селену в кімнату, почав говорити.

- На банкет ми повинні зайти разом, тут не прийнято, щоб жінка ходила одна, тож одягнися належно, а не в ці ганчірки, і не спізнюйся. - після цього він пішов.

Залишившись одна дівчина почала розкладати речі, під час цього з'явився змій.

- Який нахабний чоловік, посмів твої сукні назвати ганчірками, що йому весь час не подобається? І що зробиш так як він сказав? - обурювався Лайн.

- Що б посланниця бога слухалася людини. - з усмішкою відповіла дівчина.

Діставши своє улюблене вбрання, і одягнувшись, дивлячись у дзеркало, дівчина була задоволена собою.

Едвард чекав її біля входу в банкетний зал, він думав, що дівчина виконає його наказ, але побачивши її в черговій незрозумілій для нього сукні, він зрозумів, що все не так просто, у такий спосіб вона показувала свій протест, показувала, що він не князь, а отже, підкорятися вона не стане, і з контрактом, і з його владою над нею.

- Виходить мої слова для тебе порожній звук? - запитав чоловік.

- Боюся, у мене не було іншого вбрання. - усміхаючись відповіла дівчина.

- Зробимо вигляд, що я тобі повірив.

Зайшовши в банкетний зал, погляд князя одразу ж упав на принца, божевільний принц, так його прозвали, і тепер він зрозумів, чому, він сидів на так званому троні, і зарозуміло дивився на тих, хто поруч, його оточували найрізноманітніші жінки, поливаючи йому вино, подаючи їжу, і розважаючи його.