Розділ 2 Тимчасовий контракт.

Час основного сюжету.

Едвард, проходячи коридорами палацу, шукав одну служницю, особливу служницю, і єдину віддану йому в цьому палаці.

Його подруга дитинства, яку він привів у цей палац, коли став сином князя, підтримка і опора в цьому проклятому домі, те, що він відчайдушно беріг він князя, адже знав батько не залишить у спокої те, що йому дорого.  

Нарешті він побачив знайому фігуру, невисока дівчина з коротким темним волоссям впадала в очі.

- Анна. - покликав він її.

- Едвард? - машинально відповіла дівчина, одразу ж себе на лаючи, вона знала, що не можна так звертатися до нього, і нехай раніше вони були друзями, в цьому місці вона проста покоївка, а він пан. - Молодий пане. - сказала вона схилившись. Ось тільки Едвард не любив коли вона так робила, адже він бачив у ній лише близьку людину, хоча і правила цього місця були жорстокі.

- Та годі тобі тут адже нікого немає.

- Якщо хтось почує, мені точно не жити. - шепотіла вона, а Едвард лише зітхнув через її слова.

- Гаразд, підемо зі мною.

- У мене ще є робота, молодий пане.

- Кх..кх. - ніби вживаючись у роль, закашляв юнак. - Тобі, що не ясно сказано, раз кличу тебе, значить іди. - підморгнувши промовив юнак.

- Так, молодий пане. - її забавляла така поведінка друга, коли він намагався бути схожим на князя.

Сказавши це, вона попрямувала за ним, поки вони не зайшли в його кімнату. Щойно двері зачинилися, він поклав їй у руки маленьку коробочку з цукерками.

- Що це? - здивовано запитала служниця.

- Ти що не бачиш? Цукерки, купив у місті сьогодні.

- Дякую.

- Та годі, дурниця, відтоді, як я тут, ти моя єдина близька людина, можу ж я тебе порадувати. - Едвард завжди був із нею щирим, ось тільки чи було це добре, чи погано.  

- Сьогодні я побачила ту дівчину.  

- Селену?

- Так. - пошепки промовила вона.

- Ну і що? - він не любив говорити про Селену, вона була якоюсь особливою для князя, виконувала всі його накази, і поводилася дивно, розпусно, так немов вона краща за нього, немов вона краща за майбутнього спадкоємця, немов вона і є майбутній спадкоємець, і це дратувало.

- Вона дуже гарна, тільки от одяг у неї дивний, я такого не зустрічала.

- Хм... цей одяг із королівства Сей, воно дуже далеко від нас, тому ти й не бачила, її мати звідти, ось вона й носить цей одяг.

- А правда, що вона посланниця бога?

- А чого це тобі цікаво? - юнак хотів подражнити подругу.

- Просто, знаєш, мій дядько був теж посланцем бога, от мені й стало цікаво, а під час зустрічі з нею в грудях усе наче запалало.

- Вона отримала благословення Верона, тому батько і привів її, нехай вона сильна не більше ніж рабиня, а значить, вона нижча від тебе за статусом.

- Здорово напевно бути такою особливою.

- Нічого в цьому хорошого немає, вона всього лише річ батька, безглузда іграшка, і не більше. - роздратовано сказав він. - Батько просив зайти, я піду.

- Так, я теж, ще є робота.

- Побачимося.

Едварда розлютила ця розмова, і ні, він не хотів ображати подругу, просто думки про таку особливу посланницю ніколи йому не подобалися. Кожен у цьому місці підкреслює яка вона особлива, а на ділі всього лише рабиня.

Проходячи довгими коридорами, він зупинився перед чорними дубовими дверима, не любив він це місце, адже саме тут він зустрівся вперше з батьком, і востаннє побачив свою матір.

Кабінет князя.

Постукавши, і дочекавшись дозволу, він зайшов всередину, у ніс вдарив важкий запах тютюну, за столом сидів князь, а позаду нього стояла вона - Селена, одягнена у свою улюблену сукню, спокійна, і до неможливості гарна, щоправда, від погляду на неї в грудях усе палало, і хто б подумав, що вона іграшка.

- Ви хотіли мене бачити батько? - він намагався здаватися впевненим, адже знав перед цією людиною не можна бути слабким.

- Так, скажи мені сину, коли ти порозумнішаєш?

- Про що ви говорите, батьку?

- Не будь дурнем, ти спадкоємець князівства, а поводишся по-дитячому, годі жувати соплі, час ставати серйознішим.

- Батьку, ви знаєте, як для мене важливе князівство. - хоча насправді це була брехня, єдине, що його хвилювало, - це помста, і його подруга, яка живе в цьому місці, хоча б заради цього йому варто було б потерпіти, нехай і часом це неможливо, неможливо терпіти поведінку людини, яка сидить на протилежній стороні.

- Раз важливо, вирушай в імперію Шаморгарантант, і доведи свою відданість, я уклав контракт з першим принцом, ми об'єднаємося і повалимо імператора, так ми отримаємо вірного союзника, і збільшимо вплив княжої сім'ї.

- Раз батько того бажає. - все, що залишалося робити це змиритися, навіть якщо на кону стоятиме його життя.