3

Прийшов довгоочікуваний день Зимового балу,батьки крутились біля Еліс,навіть забули про прийшов таблеток іншої доньки.Еліс одягнула зелену сукню,що сиділа на ній просто ідеально,у неї були легкі локони і красивий макіяж,що навела сестра,адже вона була в цьому набагато сильніша,тепер у неї було багато часу,для малювання та інших хоббі.По Еліс приїхав Росс,на батьковій машині,а батько сфотографував їх обох біля стіни-на пам'ять.Джуд сиділа у своїй кімнаті,відчуваючи смуток,пригнічення,нарешті вона могла щось відчувати,це вперше з того часу,як почала приймати таблетки,нарешті не вони їй давали емоції.Після Еліс батьки закрили будинок на ключ і поїхали до друзів.Тепер Джуд залишилась сама зі своїми емоціями,в один момент вона зрозуміла,що їй необхідно бути там,де і сестра.Вона давно не купляла собі щось,окрім светрів і мала лише літні сукні та в шафі з підходящого була лише блакитна сукня,яку сестра залишила на інший раз.На Джуд воно сиділо ідеально,воно підкреслювало її очі,що мали аналогічний колір,дівчина навела собі мейк,та розуміла,що якщо її побачить сестра,то буде дуже погано.Джуд пішла на рішучий крок,вона вперше випрямила своє волосся,що виглядало ідеальним,воно досягало дальше поясниці,підкреслювало її скули.Дівчина не впізнавала себе в дзеркалі,якоюсь частиною себе,вона розуміла,що це інша людина,адже тут немає її особливості,зачіска абсолютно міняє її зовнішність.Ці думки ще більше посилили її смуток,та шляху дальше не було,вона все ж вирішила піти до школи.Проблемою були заперті двері,батьки потурбувались про її безпеку,та Джуд згадала,як вона любила тікати з дому,коли натворила біди,через вікно в своїй кімнаті,в яке впиралось високе старе дерево.Дівчина просто в сукні відкрила вікно,відчувши холодний потяг грудневого повітря,видерлась на дерево і спустилась по ньому,залишивши вікно відкритим,щоб повернутись назад.

Дорогою до школи,Джуд декілька раз хотіла повернутись додому,була невпевнена,проте бажання розваги та просто побувати там взяло верх.Зайшовши в шкільний спортзал,прикрашений сніжинками,під сучасну музику,вона побачила однокласників,що розглядали її,не могли впізнати.Захоплені погляди охоплювали дівчину,супроводжували кожен її крок,кожен подих,а вона просто почала танцювати.Джуд віддавалась ритмам музики,вона забула про тугу цього дня,про байдужість попередніх днів,вона забула про однокласників,котрі не відводили погляду,та навіть про сестру,що була десь в залі.

-Ей,не хочеш потанцювати зі мною,-до Джуд підійшов Росс.

-Ні,-дівчину ця пропозиція дуже збентежила.

-Ти ж не з нашої школи?

-Росс,ну куди ти пішов,-почувся голос Еліс.Джуд зрозуміла,що за мить її можуть викрити і що тоді буде,їй потрібно тікати,вона без відповіді та без пояснень просто обернулась і попрямувала швидким кроком до виходу,незвертаючи уваги на танцюючі пари.

Вдома Джуд охопила паніка,по-перше вона порвала сукню,коли вибиралась назад,а по-друге кімната охолола за той час і дівчині довелось одягнути два светри.Було ще не дуже пізно,і вона розуміла,що батьки та сестра повернуться не скоро,а отже і залишилась сидіти на своєму ліжку в холодній кімнаті.У Джуд не було бажання пити каву чи гарячий чай,у неї не було бажання малювати чи дивитися вечірні передачі,у неї в цей вечір вперше з'явилось нове бажання,їй захотілось перерізати мотузки на зап'ястях,що зв'язували її з життям,побачити кров,як вона червоними лініями спускається по білих руках і капає на підлогу,який звук буде,коли краплі будуть торкатися підлоги.Джуд відчувала лише тупі емоції смутку та розчарування в собі,вона відчувала моральний біль.Здавалось,наче на місці спектра почуттів помаленьку утворювалась чорна пляма,що збільшувалась і утворювала всередині вакуум,що поглинав усе решту,залишаючи пустоту.У той момент здавалось лише один вихід,щоб відчути щось,щоб подолати цю тупу біль-це фізична біль,що зможе викликати емоції,а й навіть почуття.

Джуд так і заснула на ліжку,з планами,вже не плачучи в подушку.Зранку Еліс помітила,що сукня порвала,та промовчала,Джуд прийняла таблетки,їй вже не було сумно,їй стало байдуже.Батьки пішли на роботу,а вдень старе дерево,що впиралось у вікно,зрубали.Тепер дівчині залишалось лише сидіти перед телевізором і малювати.Малюнки були карикатурними так костубатими,вона на них прагнула зобразити свої почуття,викласти певні емоції,та нічого не виходило.Їй хотілось розізлитися та це такожбуло не в її силах,щось наче зв'язувало її і змушувало лише лягати на ліжко,або продовжувати малювати.

-О чорт,її таблетки закінчились,ти не купив?-одного ранку,тримаючи в руках невеличку пляшечку,сказала мачуха.

-Кохана,я забув,-батько метушився,-сьогодні купилю,побуде день без них,нічого їй не станеться.

-Може ти й правий.

За такими ранковими зборами спостерігала з кута стіни Джуд,її волосся красиво вибивалось з гульки.Вона розуміла,що цей день буде іншим,та не потрібно було подавати виду,дівчина взяла на кухні стакан води і сіла перед телевізором.Серед ранкового хаосу вона єдина надавала нотки меланхолії на кухні.

Цей день і справді став яскравим,до Джуд повернулись почуття,емоції наче переповнювали її.У своїй кімнаті,руда дівчина з розпущеним кучерявим рудим волоссям стрибала під музику,що крутили на радіо,малювала яскравими барвами свої картини,тепер вона не могла називати їх «малюнками»,вони постали їй у новому світлі,у них вона побачала щось бачити,вони подобались їй,здавались цікавими.Джуд відчувала щастя,вперше за довгий час,допоки пучок середнього пальця на правій руці не зачепився об задерку на пензлі і крапля крові на впала на білий лист.Тоді усе в голові дівчини змішалось,у вухах вона відчула шум а перед очима потемніло,вона перестала відчувати те,що раніше,на зміну цьому прийшла незрозуміла та неосяжна манія.Джуд почала малювати цією краплею,малюнок виходив абсолютно новим,на її думку геніальним,вона нарешті зрозуміла як саме може передати свої почуття.