Розділ 2 Загроза чи диво?

   Вранці  сантехнік Сергій важко зітхнув, відкрив люк і зазирнув у  каналізаційну шахту. В ніс вдарив солодкувато-терпкий бузковий аромат.

– Ну, от,  не встиг туди спуститися, а вже отримав отруєння! За що ж це мені?! – Однак, поміркувавши з секунду, ввімкнув ліхтарик і рішуче заніс ногу на перший щабель.

– Що за?..  – Сергій побачив свій чобіт в кришталево-чистій каналізаційній воді! Не вірячи очам, зачерпнув в долоні рідину – це була найчистіша вода, яку він колись бачив і пахнула вона тим самим бузковим ароматом. Мов зачарований, він стояв серед стрімкого струмка під назвою « стічні води»…

  Наступного дня   місто оточили журналісти, під’їжджали  автомобілі санітарних лабораторій, екологічних організацій. Сергій вже вкотре давав  інтерв’ю про своє відкриття. Перед камерами люди масово повідомляли про «неймовірно смачну і чисту воду» з водоканалу, з свердловин. Ба, більше – в місцевих струмках з’явилися тритони, а це вже свідчило про неабияке покращення якості води! Населення було в захваті, проте екологи не поспішали розділяти ці радощі – занадто швидко та підозріло необґрунтовано вода міняла свої властивості, нехай навіть у кращу сторону. Надвечір місцева гідрологічна станція оголосила ще про одну радісну новину – рівень води у пересохлих місцевих водоймах піднявся на двадцять сантиметрів!

   Ніч оповила все навкруги темрявою і один за одним в будинках згасало світло – місто засинало. Не міг заснути тільки Андрійко –  його непокоїла думка про зниклий м’яч. Від цього він крутився під ковдрою і врешті обернувся до вікна та почав роздивлятися зорі  –  може ще одна впаде і він знову загадає своє бажання. Якщо пощастить, то цього разу він вже чітко вимовить чарівні слова. Одна, дві, три зорі…десять, дев’ять, вісім… Куди ж вони зникають? Небо темнішало, ніби хтось вимикав зорі одна за одною. Залишився тільки місяць та за хвилину і він кудись зник…

– Мамо-о-о-!...